Народився 19.05.1971 в м. Харків. В 1987 році закінчив середню школу імені М.Горького в місті Вовчанськ. По закінченню школи в 1987 році він разом з родиною перебралися в місто Чугуїв. В 1990 році закінчив середнє професійно-технічне училище № 16 у місті Люботині, яке готувало кваліфіковані кадри для залізничної інфраструктури за спеціальністю «помічник машиніста тепловозу». У 1994 році закінчив професійно – технічне училище № 23 міста Харків, де отримав спеціальність «помічник машиніста електропоїзду». Свою трудову діяльність розпочав в Локомотивному депо «Основа» імені С.М.Кірова Південної залізниці у м. Харків з посади помічника машиніста тепловозу, згодом став помічником машиніста електровозу.
Пізніше перейшов працювати на станцію Харків – Балашовський Південної залізничної дороги складачем поїздів, а з 2013 року працював складачем поїздів на Харківському Державному підприємстві Завод «Електроважмаш».
В 1990-1992 роках проходив строкову військову службу. Спочатку навчався в 389-му гвардійському навчальному важкому танковому двічі Червонопрапорному орденів Суворова і Олександра Невського полку. По закінченню навчання продовжив військову службу у складі 292-го гвардійського танкового Новгородського полку в селищі Гончарівське навідником танку, а потім на посаді командира танку. Його військова служба, уже контрактна, продовжилася з липня 2016 року. В цьому році він підписав контракт з командуванням 203-ї навчальної авіаційної бригади на посаду командира відділення, а закінчував
військову службу в бригаді на посаді старшого механіка.
З вересня 2016 року по квітень 2017 року перебував у відрядженні до 54-й окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи і брав безпосередню участь в АТО на території Донецької та Луганської областей. В 2018- 2020 роках проходив військову службу в окремому підрозділі охорони та забезпечення з місцем дислокації у м. Чугуїв.
В жовтні 2021 року він звільнився по закінченню контракту. З початком повномасштабного вторгнення в Україну сім’я евакуювалася в Кременчуцький район Полтавської області. 29 грудня 2022 році був призваний за мобілізацією Кременчуцьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки і в подальшому проходив військову службу на посаді водія стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 145-го окремого батальйону територіальної оборони 116-ої окремої бригади територіальної оборони, яка перебувала у складі Регіонального управління «Північ» Сил ТрО.
Деякі підрозділи бригади були задіяні під час операції на території Курської області. Бійці бригади продемонстрували тут здатність не лише тримати оборону, а й діяти рішуче та професійно в наступальних операцій.
Circumstances of death:
На Курському напрямку 29 січня 2025 року відбулось десять бойових зіткнень, ворог завдав 24 авіаційних удари із застосуванням 34 КАБ, здійснив більш ніж триста артилерійських обстрілів, зокрема три – із реактивних систем залпового вогню. В цей день підрозділ, де перебував і Вячеслав Пенкін, виконував бойовий наказ на вогневій позиції «Павук» в районі північної околиці населеного пункту Стара Сорочина Суджанського району Курської області в зоні відповідальності 22-ої окремої механізованої бригади.
Внаслідок артилерійського обстрілу Вячеслав та його побратими зазнали мінно-вибухові травми несумісні з життям. Пошукові заходи з допомогою аеророзвідки результатів не дали, а втрачені позиції відновити не вдалося. З цього часу Вячеслав Пенкін вважався зниклим безвісти. Сповіщення № 4 про його зникнення, рідні отримали 30.01.2025. Протягом багатьох місяців сім’я Вячеслава жила надією, що їх рідний повернеться. Його було оголошено у розшук.
В 2025 році син Олег неодноразово звертався до Фейсбуку, через групу «Зниклі безвісти Україні», щоб отримати хоча б якусь інформацію про батька: «Допоможіть знайти татка, Пенкін Вячеслав Вікторович,19.05.1971 р.н. зник безвісти 29.01.2025 в Курській області, Суджанский район, н.п Стара Сорочина. Будь ласка допоможіть, невідомість вбиває».
Майже через 17 місяців рідні змогли поховати тіло Вячеслава. Ще 27 серпня 2025 року відповідно до Порядку передачі та репатріації тіл (останків) в Україну, до міста Рівно, були доставлено трупи (останки) захисників України. Після неодноразової перевірки за електронним реєстром геномної інформації людини, ДСУ «Рівненське обласне бюро судово-медичної експертизи» МОЗ України було встановлено, що одне із повернутих тіл належить саме Вячеславу Пенкіну.
Лише 12 травня 2026 року в Рівненському районному управлінні поліції було остаточно видано Постанову про встановлення особи трупа, де Вячеслава Пенкіна визнали загиблим. 22.05.2026 рідні отримали Сповіщення № 483 про загибель Вячеслава Вікторовича 29.01.2025.
Солдат ПЕНКІН Вячеслав Вікторович повернувся «на щиті» до міста, де він прожив майже 40 років та був похований 28 травня 2026 року на Алеї пам’яті в місті Чугуїв. У нього залишилися, батько, мати, дружина та три сина. Під час військової служби Вячеслав Вікторович неодноразово був нагороджений: мав Відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції», Відзнаку Начальника Генерального штабу Нагрудний знак «Учасник АТО», неодноразово був відзначений Грамотами командира бригади, мав нагрудний знак «Почесна відзнака командира 145 ОБТрО ЗСУ».
