Народився 03 листопада 1984 року в м. Чимкенті Південного Казахстану. На початку 1990-х років його родина переїхала в Україну. Більшу частину свого життя Сергій прожив у Чугуєві. Навчався в Чугуївській загальноосвітній школі № 1. Після закінчення навчання почав працювати, опанував кілька спеціальностей і працював у різних сферах.
14 червня 2025 року Сергій Володимирович через Харківський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки став до лав Збройних Сил України, уклавши контракт на проходження військової служби у складі 127-ї окремої важкої механізованої Харківської бригади. Пройшовши базову та фахову військову підготовку, він був призначений на посаду головного сержанта — командира 1-го кулеметного відділення 2-го кулеметного взводу стрілецької спеціалізованої роти «ШКВАЛ».
Особовий склад роти залучався до виконання бойових завдань із відбиття атак противника, оборони займаних позицій, проведення штурмових дій та зачистки територій від ворожих військових.
25 серпня 2025 року, під час проходження військової служби у військовій частині А7383, Сергій отримав множинні осколкові поранення голови, грудної клітки та нижніх кінцівок. За медичним висновком, у нього були зафіксовані забійні рани обличчя, гематоми грудної клітки та лівого плеча, а також осколкові поранення м’яких тканин правого стегна й обох гомілок. Після надання медичної допомоги його направили залізничним транспортом до Харківської клінічної лікарні № 2 для подальшого стаціонарного лікування. Після лікування Він повернувся в свій підрозділ та продовжив виконувати бойові завдання
Наприкінці вересня 2025 року на Куп’янському напрямку розпочалося формування тактичної групи «Куп’янськ», до складу якої увійшли, зокрема, підрозділи 127-ї окремої важкої механізованої Харківської бригади. Вони залучалися до бойових дій із виявлення та знищення ворожих груп, а також до пошуково-ударних дій у міській забудові. 16 жовтня 2025 року видання «Українська правда», посилаючись на речника Генерального штабу Збройних Сил України майора Дмитра Лиховія, повідомило про участь підрозділів 127-ї окремої важкої механізованої бригади в пошуково-ударних діях у Куп’янську. Ці події відбувалися в період проходження Сергієм Володимировичем військової служби у складі бригади.
Circumstances of death:
15 жовтня 2025 року близько 01:30 позиція, на якій перебувало відділення Сергія Прищепи, у місті Куп’янську Харківської області зазнала вогневого ураження. Під час виконання бойового завдання внаслідок отриманих ушкоджень Сергій загинув разом зі своїми побратимами.
Через складну бойову обстановку в районі Куп’янська евакуювати тіла загиблих одразу не вдалося. Лише в листопаді 2025 року їх було евакуйовано та доставлено до Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи № 2. Для встановлення особистостей загиблих захисників було призначено судові молекулярно-генетичні експертизи останків.
5 грудня 2025 року рідні отримали сповіщення про те, що Сергій Прищепо вважається зниклим безвісти. Понад рік вони жили надією, чекали на звістку від Сергія, сподівалися знову почути його голос і побачити його. Та болісне очікування завершилося наприкінці жовтня 2026 року, після завершення процесу ідентифікації неопізнаних тіл.
16 жовтня 2026 року було отримано висновок експерта, який підтвердив, що одне з тіл загиблих належить Сергію Володимировичу Прищепі. Таким чином, 29 жовтня 2026 року його батьки отримали офіційне сповіщення про підтвердження факту загибелі сина 15 жовтня 2025 року.
31 жовтня 2026 року Чугуївська громада у глибокій скорботі провела в останню путь Захисника України Сергія ПРИЩЕПУ. Ще одне життя обірвала війна. Ще одна родина переживає біль непоправної втрати, який неможливо передати словами. Молодшого сержанта поховали в місті Чугуєві на Алеї Слави. Сергію назавжди залишиться 41 рік. Але він, як і багато його побратимів, назавжди залишиться в пам’яті земляків, у літописі рідного міста та історії України, за свободу й незалежність якої віддав найдорожче — своє життя.
