ПОЛУЯНОВ Роман Вікторович (позивний Кєша)

Народився 04.12.1980 у м. Харкові, проте майже все своє життя прожив у м. Чугуєві, який став для нього рідним містом. Саме тут він здобув середню освіту: закінчив Чугуївську загальноосвітню школу № 7. Після закінчення школи продовжив навчання у Чугуївському професійно-технічному училищі. У 2004 році здобув вищу освіту в Харківському державному технічному університеті сільського господарства за спеціальністю «Машини та обладнання сільськогосподарського виробництва», отримавши кваліфікацію інженера-механіка.

Здобуті знання та професійні навички стали основою його подальшої діяльності. Автомобілі були його справжнім захопленням. Роман дуже любив ремонтувати техніку, добре знався на автомобілях і міг розібратися навіть у найскладніших несправностях. Ще до початку військової служби він займався ремонтом автомобілів та всіляко допомагав Збройним Силам України, роблячи свій внесок у спільну боротьбу.

У 2025 році Роман був призваний за мобілізацією Чугуївським районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до лав Збройних Сил України.  Військову службу проходив у складі підрозділу «Ахіллес» — 429-го окремого полку безпілотних систем, який із січня 2026 року був реорганізований у 429-ту окрему бригаду безпілотних систем «Ахіллес» (військова частина А5100). Обіймав посаду механіка другого ремонтного відділення автомобільної техніки першого ремонтного взводу автомобільної техніки ремонтної роти. Мав статус учасника бойових дій.

Серед побратимів Роман мав позивний «Кєша» — саме так його називали ще з дитинства, і це ім’я супроводжувало його протягом багатьох років. Побратими згадують, що на службі він зарекомендував себе як відповідальний, сумлінний і надійний військовослужбовець. Завжди серйозно ставився до своїх обов’язків, виконував поставлені завдання та ніколи не уникав відповідальності. Користувався повагою і довірою командування, був цінним членом військового колективу, на якого завжди можна було покластися.

Circumstances of death:

         26 жовтня 2026 року життя Романа Вікторовича трагічно обірвалося внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Після напружених військових буднів він отримав таку довгоочікувану можливість перепочити. Проте трагічні обставини дорожньої аварії обірвали його життя.

        28 жовтня 2026 року Чугуївська громада у глибокій скорботі провела Романа Полуянова в останню путь. Ще одна родина зазнала непоправної втрати. Захисника поховали в місті Чугуєві на Алеї Слави. Йому назавжди залишилося 45 років. Його ім’я назавжди залишиться в пам’яті земляків, у літописі рідного міста та в історії боротьби українського народу за свою свободу.

У загиблого Захисника залишилися мати, брат, дружина та донька

Ось як згадує про нього дружина:           «Понад усе Роман Вікторович любив свою родину. Сім’я завжди була для нього на першому місці, була його найбільшою цінністю, сенсом і опорою. Він був люблячим чоловіком, найкращим батьком і турботливим сином. Завжди підтримував дружину в усіх її починаннях, вірив у неї, радів її успіхам і допомагав здійснювати мрії. Так само безмежно підтримував свою доньку, був поруч, коли потрібна була допомога, порада чи просто батьківське плече.

Для своїх рідних він був людиною, яка ніколи не відмовляла в допомозі, завжди знаходила час і сили для близьких та робила все, щоб вони були щасливими.

Усі, хто знав Романа, відгукувалися про нього як про надзвичайно добру, порядну, щиру та веселу людину. Він мав особливу здатність підтримувати інших, знаходити позитив навіть у непростих обставинах, дарувати гарний настрій і приходити на допомогу, коли це було потрібно. Його життєрадісність, щирість, доброзичливість і готовність допомогти залишили теплий слід у серцях багатьох людей».

Share