Народився в селищі Кочеток 26 березня 1968 року. У 1983 році закінчив 9 класів Кочетоцької середньої школи та поступив до Чугуївського СПТУ-53, яке закінчив у 1986 році за професією «Тракторист-машиніст широкого профілю. Слюсар-ремонтник». У жовтні 1986 року був призваний до лав Радянської Армії. Демобілізувався у листопаді 1988 року у званні єфрейтора.
Службу проходив у танкових військах Групи радянських військ у Німеччині. Після служби в армії у 1989 році додатково закінчив СПТУ-53 м. Чугуєва за професією «Водій автомобіля. Слюсар по ремонту автомобіля» категорії «С». Значно пізніше, в період з 2010 по 2012 рік, отримав середню спеціальну освіту, навчаючись на заочному відділенні Чугуєво-Бабчанського лісного коледжу за спеціальністю «Мисливствознавство» та отримав спеціальність «Технік мисливського господарства».
Серій Борисович після закінчення професійно-технічних училищ тривалий час працював на підприємствах району та області водієм, слюсарем автомобілів та на інших посадах. Також він більше 15 років займався підприємницькою діяльністю, пов’язаною з забезпеченням населення товарами та установкою вікон. З початку 2022 року до повномасштабного вторгнення в Україну працював на хлорно-переливній станції КВ «Донець» ВКПВ «Харківводоканал» оператором хлораторних установок.
24 лютого 2022 року він, не зважаючи на вік та стан здоров’я, за покликом серця, разом з товаришами добровільно став на захист своєї країни від російської агресії. Службу проходив у складі 113-ї окремої бригади 125 батальйону Територіальної оборони на посаді водія протитанкового відділення роти вогневої підтримки. В період з жовтня 2022 року бригада виконувала бойові завдання у безпосередній близькості від лінії фронту в Донецькій, Луганській та Харківській областях. В листопаді 2024 року батальйон було передислоковано на виконання бойових завдань в Донецьку область, в район біля населеного пункту Новодонецьке.
Обставини загибелі:
Сергій Борисович останній раз виходив на зв’язок із рідними 15 листопада 2024 року. В цей же день він вибув на позиції, які були розташовані безпосередньо біля лінії фронту, де зв’язок не підтримувався. Зі слів побратимів: вранці 20 листопада 2024 року відбувся штурм противника позицій наших бійців з висадкою десанту. КОРНЕЙЧУК Сергій Борисович знаходився на посту і безпосередньо прийняв ближній бій, під час якого отримав поранення, несумісні з життям. Його побратими отримали поранення та контузії. У зв’язку з тим, що територія, де відбувався бій, опинилася під російською окупацією, евакуація тіла була неможлива. 03 листопада 2024 року рідні отримали повідомлення Чугуївського РТЦК та СП №6/13493 про те, що Сергій КОРНЕЙЧУК вважається зниклим безвісти з 20 листопада 2024 року.
Весь час рідні, близькі та друзі сподівалися на диво. Але 07 травня 2026 року родині повідомили, що за
наслідками генної експертизи ідентифіковано тіло КОРНЕЙЧУКА Сергія Борисовича, який загинув 20 листопада 2024 року під час відбиття штурму противника поблизу населеного пункту Новодонецьке. Тіло було передано нашій стороні під час обміну у 2025 році.
Молодший сержант КОРНЕЙЧУК Сергій Борисович повернувся «на щиті» до рідного селища та був похований 19 травня 2026 року на кладовищі селища Кочеток біля могили своїх батьків. У нього залишилися дружина і донька, сестра та племінники. Прощання з Сергієм відбулося у приміщенні Чугуєво-Бабчанського лісового фахового коледжу. Велика кількість мешканців селища прийшли віддали шану герою та провести його в останній путь живим коридором.
Дуже багато теплих та добрих слів висловлюють рідні, друзі та побратими про Сергія Борисовича: «Сергій був дружньою та щирою людиною. Він завжди приходив на поміч кожному, хто її потребував. Дружина жартом називала його «швидкою допомогою». До нього завжди зверталися люди за підтримкою та розрадою. Він завжди ставив інтереси інших вище своїх особистих. Сергій був принциповий та чесний. На таких, як він, тримається всесвіт. Він не намагався бути «зручним» для начальства. Він просто був справедливим і вимагав справедливості від усіх. Автомобілі були для нього справжнім захопленням в житті. Перебуваючи за кермом, Сергій був з автомобілем одним цілим. Тому більш ніж за 40 років водійського стажу, майже щодня виїжджаючи на трасу, Сергій вміло уникав аварійних ситуацій. Він завжди вчив молодих водіїв тонкощам водіння автомобіля, вчив чемному відношенню до інших учасників дорожнього руху. Поруч з Сергієм, коли він за кермом, можна було бути впевненим, що ніяких «пригод» не станеться ні в якому разі». Як згадував молодий «побратим» Євген: «В будь-якій важкій ситуації, під обстрілами, вони з хлопцями завжди були впевнені, якщо вдалині з’явився Сєдой на своїй вантажівці, то все буде гаразд, усі будуть живі та здорові!».
Сергій з дитинства захоплювався полюванням та риболовлею (особливо зимовою). Мабуть, тому і вибрав другою спеціальністю мисливствознавство. Він дуже любив тварин. Дбайливо відносився до диких звірів, підгодовував їх в суворі зими. Йому цікаво було спостерігати за їх життям. Обожнював домашніх тварин. Перебуваючи на позиціях, в окопах, біля них завжди жили собаки та коти, якими він та його товариші опікувалися. У рідному домі теж завжди були домашні вихованці. Двох собак він привіз додому з-під обстрілів. Вони стали справжньою втіхою для родини. Завжди чекали на відвідування Сергія, радощам їх не було межі.
У Сергія було дуже багато друзів. Він завжди був душею кампанії. Він якимось чином відразу вмів притягнути до себе людей. За суворою зовнішністю ховалося щире серце і добра душа. Він обожнював доньку і пишався нею. З великою повагою і турботою відносився до дружини. За весь час, коли Сергій перебував вдалині від дому, було тільки декілька днів, коли він не виходив з нею на зв’язок. З технічних причин. Втрата Сергія для родини, для близьких та друзів – це незагоєна рана, це щоденний біль та смуток. Пам’ять про нього завжди буде жити в їх серцях!
В серпні 2023 року КОРНЕЙЧУКА Сергія Борисовича, за поданням командира батальйону, було нагороджено Знаком народної пошани – медаллю «ЗА ВІДВАГУ».
