Народився 02 серпня 1991 року в м. Хабаровськ. У 2001 році він разом з батьками переїхав у місто Чугуїв. Після закінчення 9 класів Чугуївської загальноосвітньої школи № 7 навчався в Чугуївському професійному аграрному ліцеї, де отримав спеціальність електрозварювальника. У період навчання в ліцеї Валерій паралельно навчався і в Харківському інституті кадрів управління, який закінчив у 2011 році. По закінченню навчання працював на заводі імені В. О. Малишева молодшим спеціалістом. У 19-ти річному віці він одружився, мав двох дітей: доньку та сина. Згодом шлюб розпався.
Повномасштабна війна змінила життя Валерія. З перших хвилин війни він зі своїми товаришами – активістами з міста – почав налагоджувати волонтерську діяльність. У підвалах колишнього заводу ЧЗТА було обладнано укриття, яким на добровільних засадах чугуївські активісти допомагали людям. Валерій брав в цій волонтерській роботі найактивнішу участь у забезпеченні жителів міста гуманітарною допомогою. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, з якою офіційно одружився в жовтні 2025 року.
У вересні 2022 року він виїхав у м. Стрий Львівської області. Там працював зварювальником на заводі по виготовленню твердопаливних котлів.
У травні 2025 року був призваний по мобілізації Стрийським РТЦК та СП Львівської області і направлений для отримання базової загальновійськової підготовки до 199-го навчального центру, який призначений для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації особового складу для військових частин та підрозділів десантно-штурмових військ Збройних Сил України з місцем дислокації в м. Житомир. По його закінченню продовжив військову службу у складі 82-ої окремої десантно-штурмової Буковинської бригади (82 ОДШБр) 8-й десантно-штурмового корпусу на посаді оператора БПЛА (безпілотного літального апарата) 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних систем 2-го десантно-штурмового батальйону. Під час проходження служби отримав поранення. Після лікування в КП «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» знову повернувся в підрозділ і продовжив разом зі своїми вірними побратимами захищати Україну.
Обставини смерті:
04 лютого 2026 року, близько 3-ї години 50 хвилин, під час виконання бойового завдання за призначенням, а саме під час пересування на бронетранспортері М1126 «STRYKER», поблизу населеного пункту Цегельне Синельниківського району Дніпропетровської області внаслідок ураження дроном-камікадзе (по типу FPV) противника з ним був втрачений зв’язок. Тобто, він не повернувся після виконання бойового завдання. Забрати тіло Валерія його побратимам вдалося лише через декілька днів.
От що розповідає про Валерія та обставини його загибелі його дружина Олена : «06.02.2026 мені принесли сповіщення про те, що мій чоловік зник безвісти під час виконання бойового завдання в селі Цегельне Синельниківского району. Я не могла в це повірити, дуже хотілося, щоб це була помилка. Але це було дійсно так. Я уже до цього сповіщення спілкувалася з його побратимами, які виносили тіло Валерія з місця загибелі. Ще о третій годині 04 лютого Валерій відправляв мені відповідні смайлики, а вранці, коли він не вийшов на зв’язок, я почала телефонувати його побратимам. Лише 05.02.2026 я змогла зв’язатися з його побратимами, які розповіли про те, що їх екіпаж атакував дрон і Валерій загинув миттєво. 25.02.2026 до міста Стрий привезли тіло Валерія. У Церкві св. Володимира і Ольги м. Стрий відбулася добова панахида».
Поховали Валерія Ліннікова з усіма військовими почестями 26.02.2026 у місті Стрий Львівської області на Алеї пам’яті.
У захисника залишилися батько, мати, брат, сестра, дружина, двоє дітей від першого браку: син Максим та донька Євгенія.
Спогади дружини: «Валера запам’ятався і мені, і своїм друзям та побратимам веселим, життєрадісним. Він ніколи не сумував та вірив у найскоріше закінчення війни. Відвідуючи домівку, він першу добу навіть не спав, переживав за побратимів, був з ними на постійному зв’язку. Як чоловік він був романтиком, люблячим та надійним плечем як для мене, так і для свого пасинка, яким пишався та називав його «синулею». Завжди згадував про перші дні війни, про свою волонтерську діяльність у волонтерській групі «Бункер». При відвідуванні міста Чугуїв його багато хто пізнавав та дякували за підтримку і турботу. До цього часу добрими словами згадують Валерія і його колеги по волонтерській групі «Бункер» і говорять, що він був надійним і чесним. Йому довірялися найважливіші ділянки цієї роботи. Він ніколи не казав, що йому тяжко, але я бачила його втомленість і намагалася хоча б чимось допомогти. Так, як би не сумно це було говорити, але війна звела наші долі в єдине. Я зустріла його у найтяжчі дні і до кінця підтримувала його та вірила йому».