Народився 22.11.1984 в селищі Кочеток. Навчався в Кочетоцькій загальноосвітній школі. У 2003 році закінчив Чугуївське професійно-технічне училище №53 за професією «тракторист-машиніст, слюсар-ремонтник, водій автомобіля».
По завершенню навчання працював на підприємстві «Чугуївський м’ясокомбінат». Протягом 2004-2005 років проходив строкову військову службу у складі військової частини А2467 з місцем дислокації в м. Чугуїв. По завершенню військової служби знову працював на підприємстві «Чугуївський м’ясокомбінат», а згодом в колективному підприємстві «ОКМАШ».
У березні 2015 р. був призваний на військову службу по мобілізації через Чугуївський РТЦК. Службу проходив у складі 37-го окремого мотопіхотного батальйону «Запоріжжя». Брав участь в АТО/ООС. Його бойовий шлях розпочався в районі Дебальцево. У травні 2015 року батальйон було переведено до складу 56-ї окремої мотопіхотної бригади, що дислокувалася в селищі Мирне (Мелітопольський район) Запорізької області.
У квітні 2016 року звільнився у запас, а вже в грудні 2016 року підписав контракт з командуванням 92-ї окремої механізованої бригади. Службу проходив на посаді оператора-наводчика ПТРК. Таким чином, повномасштабне вторгнення зустрів на передових позиціях з побратимами 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
У серпні 2024 року звільнений в запас по догляду за батьком, який мав статус людини з інвалідністю 1 групи. Але вже в березні 2025 року повернувся на військову службу через Чугуївський РТЦК та СП до 158-ї окремої механізованої бригади (в/ч А5002) у званні старшого солдата. Згодом отримав звання молодшого сержанта і продовжив бойову службу на посаді командира 1-го відділення протитанкових ракетних комплексів взводу протитанкових ракетних комплексів мотопіхотного батальйону.
На початку січня 2026 року російські війська здійснювали масовані наступальні та штурмові дії на Покровському напрямку. Окупанти щодоби здійснювали по декілька десятків спроб потіснити наших захисників із займаних позицій у районах населених пунктів Шахове, Никанорівка (Заповідне), Родинське, Мирноград, Покровськ, Котлине, Удачне, Молодецьке та у бік Новопавлівки. Сили оборони стримували натиск противника у бік населених пунктів Кучерів Яр, Білицьке, Гришине, Новопідгородне, Муравка, Новопавлівка, Іванівка. Район сіл Никанорівка (Заповідне), Володимирівка та навколо міста Родинське регулярно фігурував у зведеннях як ділянка, де Сили оборони стримували та відбивали атаки противника. Бої в районі села Никанорівка (Заповідне) мали характер виснажливих позиційних зіткнень із постійними артилерійськими обстрілами та надвисокою щільністю використання безпілотників. Окремі позиції навколо населеного пункту періодично переходили з рук у руки внаслідок взаємних контратак.
Обставини смерті:
04.01.2026 відділення, яким командував Андрій Корнієнко, виконувало бойове завдання в оперативному підпорядкуванні 4-го батальйону оперативного призначення 4-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України, відомої під назвою «Рубіж». У цей день в бригаді проводилися ротаційні дії. Під час їх проведення по позиціях, де перебувало відділення Андрія Корнієнко, було здійснено удар FPV-дроном. З Андрієм було втрачено зв’язок та візуальний контакт. На той час пошукові заходи провести не було можливості у зв’язку з постійними ворожими артилерійськими обстрілами та ударами FPV-дронів.
Як згодом стало відомо, Андрій під час виконання бойового завдання зазнав важке поранення, не сумісне з життям. Таким чином, з 04 січня 2026 року Андрій обліковувався як такий, що зник безвісти, про це 14.01.2026 рідним надійшло сповіщення за №398.
Майже 4 місяці рідні очікували на вісточку від Андрія, надіялися його почути та побачити. На жаль, їх очікування були перервані 07.05.2026, коли дружина отримала сповіщення під №469 про те, що молодший сержант Корнієнко Андрій Дмитрович під час виконання бойового завдання загинув 04.01.2026 близько 21.30 поблизу населеного пункту Білицьке Покровського району Донецької області.
Андрію Корнієнко назавжди 41. У нього залишилися дружина та двоє дітей: син Володимир 2012 р.н. та донька Ганна 2014 р.н.
08 травня 2026 року Андрія Корнієнка поховали на кладовищі у селищі Кочеток біля батьків та брата з усіма військовими почестями під залпи почесної варти. У церемонії прощання із нашим земляком взяли участь рідні та близькі, представники духовенства, представники міської ради, побратими, жителі селища Кочеток, що прибули розділити горе та підтримати рідних воїна.
Під час виконання бойового завдання, перебуваючи у підпорядкуванні 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України 03.12.2025, Андрій Корнієнко був нагороджений Нагрудним Знаком бригади «Хрест Хоробрих» (за знищення ворога).
