Народився 23.03.1975 в селі Тернова Чугуївського району Харківської області. Згодом разом з батьками переїхав до міста Чугуїв. Навчався в загальноосвітній школі №2. Після закінчення школи в 1992 році прийняв рішення продовжити навчання в Кочетоцькому лісному технікумі, після закінчення якого здобув спеціальність мисливствознавця, але так і не працював за спеціальністю, адже усе його подальше життя було пов’язано з військовою службою. Спочатку строкова служба, а згодом він став кадровим військовим і прослужив у Збройних силах України понад 25 років.
Строкову службу проходив з липня по серпень 1993 року у складі 933-го винищувально-авіаційного полку ПВО, а потім – у складі 744-го центру забезпечення паливом у місті Хмельницький. З червня по листопад 1994 року навчався в школі молодших авіаційних спеціалістів (ШМАС) з місцем дислокації в місті Чугуїв Харківської області. По закінченню школи, отримавши звання прапорщика, перебував певний час в розпорядженні начальника школи, а з 1995 по 2020 рік проходив кадрову військову службу в підрозділах бойового і матеріально-технічного забезпечення 203-ї навчальної авіаційної бригади Повітряних сил Збройних сил України.
Повномасштабна війна не могла залишити осторонь військового пенсіонера, і в січні 2024 року Сергій через Чугуївський РТЦК та СП мобілізувався, деякий час проходив перепідготовку в 184-му навчальному центрі Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
У травні 2024 року він підписав військовий контракт з 92-ю окремою штурмовою бригадою імені кошового отамана Івана Сірка. Військову службу проходив на посаді командира станкового гранатомета протитанкового взводу 3-го штурмового батальйону. Батальйон багато місяців вів бойові дії на Покровському напрямку, і бійці батальйону не лишали росіянам шансів на просування. У той же час, складні погодні умови в лютому 2026 року на Покровському напрямку дали поштовх до активізації російських військ. Згідно з оперативною інформацією станом на 16:00 20.02.2026 на Покровському напрямку з початку доби окупанти 14 разів намагалися потіснити наших воїнів із займаних позицій у районах населених пунктів Родинське, Мирноград, Покровськ, Котлине, Удачне, Молодецьке та у бік Новоолександрівки. Сили оборони стримували ворога.
Обставини загибелі:
20.02.2026 року окупанти намагалися просочуватися малими групами та одночасно посилювали удари по українських логістичних маршрутах. Такі удари наносилися і по околицях Новоолександрівки Синельниківського району Дніпропетровської області. Під час одного такого удару Сергій Радченко отримав осколкові поранення, несумісні з життям.
У загиблого воїна залишилися батько, мати, старший брат, син, донька та друзі, у пам’яті яких Сергій залишився гарним, надійним сином, братом, батьком та другом. Він був працьовитим та сильним духом. В юні роки займався в ДЮСШ міста Чугуїв на відділенні футболу. Ставав неодноразовим призером першості області у своїй віковій категорії. Був одним із кращих нападників. Захищав честь міста, уже в дорослому футболі, на районних та обласних змаганнях. Брав активну участь у ветеранському футболі. Його старший брат говорить, що «Сергій усією душею любив футбол. Він любив його за емоції, за боротьбу, за командний дух». Довгий час грав за український футбольний клуб з міста Чугуїв Харківської області «Старт».
Поховали військовослужбовця як Героя у рідному місті Чугуїв на Алеї пам’яті 26.02.2026.
Під час військової служби Сергій Радченко неодноразово заохочувався медалями та грамотами. Він нагороджений Відзнакою МО України «За сумлінну службу» усіх трьох ступенів.
