Народився 30.12.1982 в селі Червона Хвиля Великобурлуцької селищної громади Куп’янського району Харківської області. Закінчивши в 1997 році 9 класів Червонохвильської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів, він прийняв рішення навчатися в місті Чугуїв в ПТУ-19. Під час навчання в училищі протягом 1997-2000 років він проживав в місті Чугуїв у гуртожитку. По закінченню навчання отримав спеціальність газоелектрозварювальника.
Свою трудову діяльність Дмитро присвятив будівельній сфері. Він займався ремонтними та будівельними роботами в приватних фірмах міста Харків та міста Київ. Як згадує про нього сестра: «У вільний час Дмитро любив рибалити. Саме на рибалці він знаходив спокій і відпочинок для душі. Там він по-справжньому розслаблявся, набирався сил і отримував щире задоволення від тиші та єднання з природою».
Але доля розпорядилася так, що з містом Чугуїв його назавжди пов’язала повномасштабна війна. Спочатку в 2022 році на долю його сім’ї випала окупація, потім була коротка радість звільнення від окупації у вересні 2022 року. Наступний, 2023 рік став для сім’ї Дмитра переломним у житті. Усвідомлюючи складність ситуації та небезпеку, пов’язану з близькістю до лінії фронту, Харківською обласною військовою адміністрацією було запропоновано жителям частини громад Куп’янського району евакуюватися. Родина Дмитра Гунченка вимушена була евакуюватися та оселитися в місті Чугуїв, яке стало для них рідним.
Дмитро продовжував працювати в будівельній сфері і виїхав у місто Київ. У листопаді 2024 року він був мобілізований РТЦК та СП у місті Києві. Службу проходив у складі 17-ої окремої важкої механізованої Криворізької бригади імені Костянтина Пестушка (в/ч А3283) на посаді старшого стрільця-оператора механізованого відділення.
Обставини загибелі:
За інформацією Генерального штабу Збройних сил України про оперативну обстановку, у березні 2025 року підрозділи бригади, у тому числі і підрозділ, де служив Дмитро Гунченко, брали участь у бойових діях на території Курської області, у тому числі і біля населеного пункту Мала Локня Суджанського району. Бригада забезпечувала вогневу підтримку піхоти та стримування контратак противника. 09.03.2025 по позиціях українських військ та населених пунктах Суджанського району, у тому числі і по населеному пункту Мала Локня, ворог завдав 29 авіаударів (із застосуванням 35 керованих авіабомб) та здійснив понад 420 артилерійських обстрілів, а тому в цей день, за інформацією українського моніторингового проєкту DeepState, російські війська змогли окупувати цей населений пункт. Саме з цього часу, з 09.03.2025, Дмитро Гунченко вважався зниклим безвісти. 19.03.2025 рідні отримали Сповіщення №243 про те, що їх син вважається зниклим безвісти під час виконання бойового завдання на Курському напрямку поблизу села Мала Локня.
Майже рік рідні вірили, що Дмитро живий і повернеться до дому, але їх надії були перервані 12 лютого 2026 року. У цей день на ім’я матері надійшло сповіщення №416, що її син, на підставі лікарського свідоцтва про смерть №256 від 04.02.2026, загинув під час виконання бойового завдання з захисту територіальної цілісності України в районі населеного пункту Мала Локня Курської області 09.03.2025.
Рідні Дмитра Гунченка, усвідомлюючи, що їхнє рідне село Червона Хвиля знаходиться в зоні активних бойових дій на Слобожанському/Куп’янському напрямках, де Сили оборони України ведуть оборонні операції, прийняли рішення поховати його у місті Чугуїв. Поховали Дмитра Гунченка 13.02.2026 в місті Чугуїв на Алеї пам’яті з усіма військовими почестями.
У загиблого воїна залишилися мати, сестра та брат.
«Дмитро був доброю і щирою людиною. Він не боявся жодної роботи, завжди сумлінно виконував усе, за що брався. Дмитро охоче допомагав кожному, хто звертався до нього по допомогу, і робив це від щирого серця. Він ніколи не скаржився – ні на людей, ні на життя. У його серці завжди було місце для доброти, терпіння та підтримки інших. Світла пам’ять про нього назавжди залишиться в наших серцях» – так про нього згадують рідні та побратими.