Народився 29 березня 1986 року в місті Прикордонний Прикордонного району Приморського краю в сім’ї військовослужбовця. У місто Чугуїв приїхав разом із батьками в травні 1990 року.
Навчався у Клугино-Башкирівській спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов. Після закінчення 9 класів навчався в Чугуєво-Бабчанському лісовому фаховому коледжі. По закінченню в 2006 році коледжу здобув кваліфікацію фахового молодшого бакалавра по спеціальності Агроінженерія (технік-механік).
У квітні 2006 року був призваний Чугуївським РВК на військову строкову службу. Службу проходив у складі Навчального Гвардійського Оршанського орденів Суворова, Кутузова і Олександра Невського центру Державної прикордонної служби України. Він займав посади стрільця, водія-електрика. У лютому 2007 року Денис переходить на військову службу по контракту в 4-й Харківський прикордонний загін. У цей же період він навчається в Харківському національному технічному університеті сільського господарства імені Петра Василенка. По його закінченню в 2009 році отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки «Інженерна механіка». По закінченню військового контракту з березня 2010 року його трудова діяльність була пов’язана з підприємствами міста Харків. Тривалий час він працював слюсарем-складальником на АТ «Завод «Електроважмаш», а в подальшому його трудова діяльність була пов’язана з будівництвом. Він працював майстром будівельних та монтажних робіт. З часом він зустрів свою кохану. У сім’ї народилися дві доньки: Карина та Злата. Як розповідає його дружина Алеся, «Денис багато часу проводив із коханою родиною. Займався домашніми справами та планував майбутнє. Він був люблячим батьком та чоловіком. Любив машини та вмів їх ремонтувати та все, що виходило з ладу. Денис мріяв про мотоцикл. Денис був відповідальним, надійним, мужнім, чесним, а також добрим, емоційно зрілим і здатним до співпереживання».
Повномасштабна війна не дала здійснити у повному обсязі мрії. 19.08.2024 року Денис був мобілізований Чугуївським РТЦК та СП, відібраний для проходження військової служби під час мобілізації в 92-й окремій штурмовій бригаді імені кошового отамана Івана Сірка. Попередньо він був направлений для військової перепідготовки в 239-й Новомосковський загальновійськовий полігон. По закінченню навчання був призначений на посаду навідника 1-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 12-ї штурмової роти 4-го штурмового батальйону протитанкового взводу штурмового батальйону 92-ої окремої штурмової бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
Протягом серпня – листопада 2024 року підрозділ, де проходив службу Денис, брав участь в українській загальновійськовій операції на прикордонній території Росії в Курській області. На початку листопаду 2024 року Денис перебував в короткочасній відпустці. 19 листопада 2024 року він повернувся у свій підрозділ, який перебував в Суджанському районі Курської області.
Обставини смерті:
23 листопада 2024 року приблизно о 23.00 Денис зателефонував дружині і повідомив, що йде на бойове завдання. Це був останній дзвінок у його житті. Денис не повернувся з бойового завдання 27 листопада 2024 року. А оскільки його тіло залишилося на території, зайнятій ворогом, дружині було надіслано 02.12.2024 року Сповіщення № 398, що її чоловік зник безвісти в районі населеного пункту Камишевка Суджанського району. Вірогідніше за все, ворог поховав тіла загиблих, які залишилися на занятій ним території. 10.09.2025 до КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради з тимчасово окупованої території України було доставлено, відповідно до Порядку передачі та репатріації тіл (останків), тіла 50 осіб. 12.11.2025 року Судово-медичною експертизою було встановлено, що серед тіл невстановлених загиблих військовослужбовців було тіло Дениса. 02 грудня 2025 року дружина отримала Сповіщення, що її чоловік загинув 27 листопада 2024 року. Таким чином, майже через рік після загибелі на щиті повернувся на малу Батьківщину захисник – Горбик Денис Вікторович.
Поховали Дениса 8 грудня 2025 року на кладовищі №18 міста Харків.
У загиблого захисника Батьківщини залишилася мати, сестра, дружина та двоє неповнолітніх доньок. Батько помер у жовтні 2024 року, коли перший раз Денис вийшов на бойове завдання в складі підрозділу Збройних Сил України. Його старший брат загинув ще у дитинстві.
«Денис самовіддано та неухильно виконував всі накази та бойові розпорядження по захисту держави, зокрема брав участь у обороні села Глибоке Харківського району Харківської області. Він ніколи не скаржився на труднощі, на велике навантаження та втому, був здатний самостійно ухвалювати рішення і завжди сам обирав свій шлях. Він жив службою, завжди відповідально виконував поставлені завдання, ставився до колег та побратимів з повагою, постійно був готовий, як справжній старший солдат, прийти на допомогу. Він був взірцем для всіх і вірним другом» – так характеризують Дениса його побратими та друзі.
За сумлінне виконання військового обов’язку, високу професійну майстерність, особисту мужність, самовідданість і стійкість Денис Горбик неодноразово заохочувався командирами усіх рівні. Мав державний нагрудний знак «Ветеран війни» та посвідчення учасника бойових дій.