Народився Володимир Іванович 14 червня 1965 року в місті Чугуїв Харківської області. Навчався у Чугуївській ЗОШ № 5. Закінчив ПТУ за спеціальністю слюсаря. Після закінчення ПТУ працював на заводі ім.Малишева, збирав танки. Під час проходження військової строкової служби (1985 – 1987) зустрів свою майбутню дружину Віту, з якою уклав шлюб у 1987 році.
Після повернення з армії, працював на авіазаводі в місті Чугуїв, потім його трудова діяльність продовжилася на заводі паливної апаратури, згодом, переїхавши до міста Курахове, став приватним підприємцем.
У 1988 році в родині народилася донька Катерина, а в 1995 році – син Дмитро. Згодом родина перебралася до міста Курахове Донецької області і коли в 2014 році почалася війна, Володимир Іванович мав намір йти захищати Батьківщину, але йому відмовили у військкоматі.
Він постійно відвідував місцевий військкомат і при кожній відмові висловлював своє обурення, кажучи: «Молодих забираєте, а мене ні, то заберіть краще мене». Тільки у 2018 році чоловік зміг потрапити до Збройних Сил України на службу за контрактом.
Службу проходив у складі 28-ої окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу на посаді майстра ремонтного відділення бронетанкової техніки взводу технічного забезпечення 3-го механізованого батальйону. В 2020 – 2021 роках брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів м. Курахове, Мар’янівський район, Донецька області. Як розповідають його побратими, він під час служби неодноразово рятував побратимів, ризикуючи власним життям, отримав дві контузії, лікувався і знову повертався в частину.
По закінченню контракту, Володимир звільнився і вирішив посвятити себе домашнім справам. Але невдовзі, розпочалося повномасштабне вторгнення на територію України.
Родина Стряпухіних вимушена була переїхати до села Мар’янівка Новосанжарської громади Полтавської області. Але Володимир Іванович не міг залишатися осторонь небезпеки, в якій опинилася Україна, і в листопаді 2022 року добровольцем пішов захищати її суверенітет. Спочатку він проходив службу у складі 109-ї окремої бригади ТРО на посаді номера обслуги мінометного взводу мінометної батареї. Брав активну участь в битві за Авдіївку. У 2024 році він перейшов служити до складу 113-ої окремої бригади територіальної оборони яка виконувала завдання в межах оперативного-тактичного угрупування «Харків» і займав посаду помічника гранатометника 2-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти. Його бойова служба під час повномасштабної війни була пов’язана з Торецьким та
Покровським напрямками, а саме з населеними пунктами Мар’янівка, Мирноград, Нью-йорк.
«Володимир був чудовим чоловіком та батьком, сповненим любові до мене та своїх дітей. Ми прожили з ним 37 років разом. Оскільки в останні місяці він не мав змоги часто телефонувати, він щодня надсилав мені повідомлення, щоб я не хвилювалася. Під час відпустки, повертаючись додому в Мар’янівку, він з великою насолодою займався господарством, ремонтував все, робив все своїми руками. Подбав про і про мене, придбавши свійських тварин, щоб я доглядала за ними, господарювала та менше сумувала та хвилювалася за нього. Володимир мав багато планів на майбутнє, мріяв після повернення додому зайнятися господарством, адже, за його словами, це приносило йому спокій. Але, на жаль, не судилося…» – так згадує свого чоловіка Віта Володимирівна.
Обставини смерті:
На початку березня 2025 року один із підрозділів 113 окремої бригади ТРО, виконував бойове завдання щодо стримування збройної агресії російської федерації в районі міста Ізюм Харківської області. 07 березня 2025 року, під час передислокації підрозділу, автомобіль, в якому пересувався Володимир Стряпухін потрапив в аварію. Володимир Стряпухін отримав травми не сумісні з життям.
17.03.2025 сотні людей, віддаючи шану полеглому герою, стоячи на колінах, зустрічали траурний кортеж у Нових Санжарах, Руденківці та Мар’янівці. Траурний мітинг пам’яті загиблого воїна відбувся на Мар’янівському кладовищі. Востаннє загиблому Володимиру СТРЯПУХІНУ віддали військові почесті на кладовищі. Головний сержант Полтавського РТЦК та СП Юрій Пов’якало вручив дружині Захисника Державний Прапор України, який почесна варта зняла з його домовини. На честь воїна пролунав трикратний стрілецький салют.
У загиблого Захисника залишилися дружина Віта Володимирівна, донька Катерина та син Дмитро.
Володимир Стряпухін під час виконання обов’язків військової служби неодноразово був відзначений. По закінченню військового контракту він отримав Відзнаку Президента України «За участь в АТО».
Володимир Стряпухін під час виконання обов’язків військової служби неодноразово був відзначений. По закінченню військового контракту він отримав Відзнаку Президента України «За участь в АТО».