Дмитро народився в місті Чугуїв Харківської області 05.11.2001 в сім’ї військовослужбовця. Жив у Харкові, навчався в Харківському ліцеї №85 Харківської міської ради, брав активну участь у суспільному та культурному житті ліцею, займався футболом та цікавився IT-технологіями.
У 2019 році, після закінчення школи, вирішив продовжити сімейну династію військових льотчиків та свідомо обрав військову кар’єру. У 2019-2023 роках навчався на льотному факультеті Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. Понад усе він мріяв літати…
З серпня 2023 року проходив службу в 11 окремій бригаді армійської авіації «Херсон» Збройних Сил України. Обіймав посаду льотчика-штурмана вертольоту Мі-8 (Мі-17) вертолітної ланки вертолітної ескадрильї.
Під час повномасштабного вторгнення молодий офіцер сміливо та мужньо виконував бойові завдання з вогневої підтримки наземних підрозділів під час ведення бойових дій на передньому краї. Він вірив у перемогу над окупантами та робив все, що від нього залежало, аби ми більше ніколи не знали слова «війна».
У Дмитра залишилися батьки: Олег Володимирович Кокорін та Олена Едуардівна Кокоріна, сестра Дар’я Олегівна Кокоріна та дружина Дар’я Сергіївна Кокоріна (Прилуцька), які мешкають в місті Харків.
Обставини загибелі:
Військовий льотчик Дмитро Кокорін поліг 11 травня 2024 року під час виконання бойового завдання з вогневої підтримки наземних підрозділів на Запорізькому напрямку. Герою назавжди залишилось 22.
Дмитру Кокоріну посмертно присвоєно звання «старший лейтенант» та Указом Президента України від 02 серпня 2024 року №500 нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.
Поховали Дмитра 28 травня 2024 року на Алеї Слави кладовища №18 у місті Харкові.