ДЕЙНЕКО Руслан Юрійович

1-1

Народився 12 липня 1994 року в м. Чугуїв Харківської області. З 1 по 9 клас навчався в загальноосвітній школі №1 Чугуївської міської ради. У 2013 році закінчив технікум та вступив на заочне відділення до інституту. Займався спортом і туризмом, входив до складу збірної Харківської області, учасник Всеукраїнських змагань з ТПТ (техніка пішохідного туризму).

Сімейний стан:

Батько: ДЕЙНЕКО Юрій Георгійович, проживає в місті Чугуїв.

Мати: ДЕЙНЕКО Ауріка Якимівна, проживає в місті Чугуїв.

Сестра: ДЕЙНЕКО Діана Юріївна, проживає в місті Чугуїв.

Сестра: ДЕЙНЕКО Діана Юріївна, проживає в місті Чугуїв.

З 2013 року проходив службу за контрактом на посаді старшого навідника САУ в 92-й окремій механізованій бригаді. Брав участь в бойових діях в зоні проведення АТО на сході України.

Обставини загибелі:

28 серпня 2014 року Руслан був у складі ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади, яка висунулася в район Старобешеве з метою деблокування українських підрозділів в Іловайську. За 5 км на схід від м. Комсомольське (Донецька область), в районі Агрофірми «Авангард», колона потрапила під масований обстріл російських військ з РСЗВ «Град», мінометів і танків. Будучи навідником САУ, Руслан під час бою взяв на себе командування установкою і вів вогонь до останнього. Під час обстрілу та в бою з противником бригада понесла людські втрати. За даними комбрига Віктора Ніколюка, станом на 2 вересня не вийшли на зв’язок 9 військовослужбовців. Бійці вважалися зниклими безвісти. Але як стало згодом відомо, російські збройні формування закопали загиблих українських військових поблизу поля бою.

28 серпня 2014 року Руслан був у складі ротно-тактичної групи 92-ї окремої механізованої бригади, яка висунулася в район Старобешеве з метою деблокування українських підрозділів в Іловайську. За 5 км на схід від м. Комсомольське (Донецька область), в районі Агрофірми «Авангард», колона потрапила під масований обстріл російських військ з РСЗВ «Град», мінометів і танків. Будучи навідником САУ, Руслан під час бою взяв на себе командування установкою і вів вогонь до останнього. Під час обстрілу та в бою з противником бригада понесла людські втрати. За даними комбрига Віктора Ніколюка, станом на 2 вересня не вийшли на зв'язок 9 військовослужбовців. Бійці вважалися зниклими безвісти. Але як стало згодом відомо, російські збройні формування закопали загиблих українських військових поблизу поля бою.

16 вересня пошуковцями Союзу «Народна пам’ять» було проведено ексгумацію 8 тіл загиблих військових у братській могилі неподалік села Новозарьєвка Старобешевського району. Неподалік м Запоріжжя було створено Кушугумське кладовище з не опізнаний захисник України. Під час пошукових робіт 27 вересня 2014 року, один з керівників волонтерських груп місії «Евакуація 200» Павло Нетьосов, знайшов залишки стопи невідомого бійця, а так, як Руслана бачили на полі бою з пораненням голови, без свідомості, припускалося, що саме ці залишки і належать йому. Завдяки зверненню в листопаді 2018 року до Павла Нетьосова матері Руслана Дейнека, в січні 2019 році Руслан Дейнеко був ідентифікований за експертизою ДНК серед похованих на Кушугумському кладовищі поблизу Запоріжжя невідомих героїв АТО (номер поховання 4055).

16 вересня пошуковцями Союзу «Народна пам'ять» було проведено ексгумацію 8 тіл загиблих військових у братській могилі неподалік села Новозарьєвка Старобешевського району. Неподалік м Запоріжжя було створено Кушугумське кладовище з не опізнаний захисник України. Під час пошукових робіт 27 вересня 2014 року, один з керівників волонтерських груп місії «Евакуація 200» Павло Нетьосов, знайшов залишки стопи невідомого бійця, а так, як Руслана бачили на полі бою з пораненням голови, без свідомості, припускалося, що саме ці залишки і належать йому. Завдяки зверненню в листопаді 2018 року до Павла Нетьосова матері Руслана Дейнека, в січні 2019 році Руслан Дейнеко був ідентифікований за експертизою ДНК серед похованих на Кушугумському кладовищі поблизу Запоріжжя невідомих героїв АТО (номер поховання 4055).

Це текст електронного звернення матері Руслана: «Здравствуйте, Павел! 02 ноября 2018 г. прочитала статью о 92-й бригаде. Дело в том, что мой сын был в составе этой бригады артиллеристом САУ, которая была разбита 27 августа 2014 года в районе сел города Комсомольское Старобешевского района. На данный момент он числится без вести пропавшим. Вы много пишете о боях в районе Новозарьевки. А что Вам известно о районе Комсомольского агрокомплекса “Авангард”? Большое спасибо за любую информацию. Мои контакты: Дейнеко Аурика…”

Це текст електронного звернення матері Руслана: «Здравствуйте, Павел! 02 ноября 2018 г. прочитала статью о 92-й бригаде. Дело в том, что мой сын был в составе этой бригады артиллеристом САУ, которая была разбита 27 августа 2014 года в районе сел города Комсомольское Старобешевского района. На данный момент он числится без вести пропавшим. Вы много пишете о боях в районе Новозарьевки. А что Вам известно о районе Комсомольского агрокомплекса “Авангард”? Большое спасибо за любую информацию. Мои контакты: Дейнеко Аурика…”

Таким чином, встановлено, що загинув Руслан в районі села Войкове Старобешівського району Донецької області о 4-й ранку 28 серпня 2014 року. Перепохований Руслан 06.03.2019 року на Чугуївському кладовищі № 5.

Його портрет розміщено на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 5, місце 19.

Його портрет розміщено на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 5, місце 19.

Указом Президента України №537/2020 від 4 грудня 2020 року, «за особисті заслуги у зміцненні обороноздатності Української держави, мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов’язку», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Поділитись