Герой України, полковник, (позивний MAGIC – в перекладі із англійської означає «магія». Йому дали цей позивний за віртуозний стиль пілотування. Усі, хто знав Владислава особисто, кажуть, що він насправді був чарівним – і на землі, й у небі).
Народився 17 червня 1993 року в Луганській області, виріс в місті Харків у сім’ї військових. Батько був пілотом. В місті Харків закінчив загальноосвітню школу №155. Владислав проживав в місті Чугуїв протягом 2010-2012 років, а потім – з 2020 року до березня 2022 року.
Владислав з дитинства мріяв бути пілотом, підкоряти небо. «Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його на легкомоторному літаку. Він так горів небом! Потім створив для Владика та його друзів Авіаційний навчальний кадетський центр. Центр і досі функціонує, чимало нинішніх героїв є його вихованцями. Тож, коли дійшов час обирати вищий навчальний заклад, навіть запитання не стояло – тільки ХНУПС (Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба). Моє життя тісно пов’язане із авіацією, тож ми годинами могли обговорювати різні професійні моменти», – ділиться спогадами Юрій Покусай.
Навчався Владислав в Авіаційному навчальному кадетському центрі імені Д. Дідика, а потім в 2012 році закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба. По закінченню навчання, отримавши військове звання – лейтенант, він був направлений для проходження військової служби до 299-ї бригади тактичної авіації імені В. Нікіфорова Повітряних Сил Збройних сил України. У 2020 році Владислав повернувся в місто Чугуїв і продовжив службу у 203-й навчальній авіаційній бригаді, яка дислокувалася в місті Чугуїв, на посаді пілота інструктора.
Владислав уже з першого дня повномасштабної війни вимушений був вступити в бій. Після ударів по Чугуївському аеродрому він зміг вивести літак з-під удару. Він попросився назад до бойової бригади і в подальшому захищав Україну у складі 299-ї бригади тактичної авіації імені В. Нікіфорова Повітряних Сил Збройних Сил України пілотом штурмовика Су-25.
З початку широкомасштабного вторгнення Владислав разом із батьком захищав Україну: син – у бойовому штурмовику, батько – у цивільному повітряному патрулі. «Траплялось, що і пуски по нас здійснювали майже одночасно… «Па, ти там всі ракети зібрав?» – жартома запитував син, а я лиш тішився, який він діловий виріс. Чомусь завжди самовпевнено думав, що із ним все буде добре… Я дуже рано став батьком і, на жаль, дуже рано втратив сина», – говорить Юрій Покусай.
Владислав Риков мав 385 бойових вильотів. За час війни пілот знищив понад 80 російських танків, 65 броньованих машин, 18 пунктів управління та понад 1300 російських військових.
«Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина. А ворожі винищувачі та ППО полювали за ним. Чоловіка рятували професіоналізм, стресостійкість і жага перемоги! Росіяни були переконані, що «авіації в Україні вже не існує!». Але глибоко помилялись. Влад впевнено випалював окупантів та їхню техніку!» – зазначає командування.
«Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок, якщо я загину. Він прикривав мене – і не лише в небі, завжди був поруч, всі проблеми ми вирішували разом, спілкувались десятки разів на день… Насправді, я продовжу з ним спілкуватись. Тільки тепер це будуть лише монологи. Перший бойовий виліт після втрати когось із побратимів я часто робив саме разом із Владом. Так би мовити «політ честі»… Цього разу його доведеться робити самостійно, як і багато речей у житті… Уже без Влада ми пересядемо на F-16», – розповідає Ростислав Лазаренко.
Батько пілота Юрій Покусай жалкує, що українські пілоти пересядуть на F-16 уже без Влада: «Син дуже мріяв про сучасні літаки, які зможуть краще захистити Україну».
У Влада залишились дружина Рикова Анастасія Сергіївна та маленька донечка Мирослава 2016 року народження та опікун, названий батько Юрій Покусай. Командир Влада Ростислав Лазаренко розповів, що вони із Владом домовилися, що коли хтось із них загине, то інший буде дбати про його родину. «Влад дуже любив своїх дівчат, півтора року від початку вторгнення практично не бачився із родиною і дуже засмучувався з цього. Тож орендував квартиру відносно недалеко від розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати. Я близько знаю його дружину, часто грався з донечкою. Тепер Влада немає і за них відповідаю я, обіцянку потрібно виконувати», – каже Ростислав Лазаренко.
Загинув 7 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання над містом Курахове Покровського району Донецької області під час свого 385-го бойового вильоту Його останній виліт бачив командир Герой України підполковник Ростислав Лазаренко: «Це був звичайний бойовий день. Ранок 7 лютого 2024 року. Типове завдання – вогневе ураження противника. Розбір цілі, обговорення, підготовка… Все, як завжди… Влад потиснув руку. Виліт… Жити йому залишалось 17 хвилин… Насправді ти ніколи цього не відчуваєш… Війна чомусь забирає найцінніше саме в той момент, коли ти максимально спокійний, коли думаєш, що обстановка більш-менш і це звичайний політ…» – поділився Лазаренко подіями, які розгорнулись у небі. Командир стежив за парою українських штурмовиків на пункті управління, бачив винищувач противника. «Ракета Р-37, яку окупанти вже досить давно не використовували, не залишила шансів. Долі секунди… Ведений бачив, як у літак ведучого прилетіла ракета. І я бачив. Влад нічого не встиг сказати в ефірі», – розповів Лазаренко. Командир Влада був переконаний: це була помста. Напередодні українці добряче «насипали» ворогу. «Звісно, до останнього сподівався, що Влад якимось дивом попри низьку висоту, зумів катапультуватись, що він живий, зараз ми його заберемо, а потім довго разом усе обговорюватимемо… Влад був дуже цінний для мене. Давно прийняв рішення берегти його, принаймні намагатись. Та як вберегти на війні?» – картає себе командир загиблого пілота.
Лазаренко розповів, що Владислав Риков «прикривав його спину» від початку повномасштабного вторгнення. Владислав підготував багато льотчиків. «Це був найкращий льотчик і командир, якого я знав. Він прикривав мою спину з початку повномасштабної війни як на землі, та і в повітрі, підготував велику кількість як бойових ведених, так і ведучих. Для мене це надзвичайно тяжка втрата, оскільки за цих майже два роки війни Влад завжди був поруч і всі проблеми ми вирішували разом», – написав Ростислав Лазаренко.
Поховали пілота 11 лютого 2024 року у Вінниці на Алеї Слави, у «місті, в якому він ніколи не жив, та саме тут мріяв оселитись із родиною після перемоги» – так говорив його командир Ростислав Лазаренко.
Посмертно Владиславу Рикову присвоїли військове звання полковника та найвище звання Героя України. Повний кавалер орденів «За мужність» (тричі у 2022 році), повний лицар орденів Богдана Хмельницького (тричі: двічі в 2022 та один в 2023 роках), а також нагороджений орденом «Святого Юрія Переможця». 01 квітня 2024 року Президент України передав орден «Золота Зірка» його родині.
5 грудня 2024 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв 203-й навчальній авіаційній бригаді ім’я Владислава Рикова з офіційною назвою «203 навчальна авіаційна бригада імені Владислава Рикова Повітряних Сил Збройних Сил України».
Ці шеврони та посвідчення Владислава Рикова знаходяться у Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №117/2024
Про присвоєння В.Рикову звання Герой України
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю:
Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» РИКОВУ Владиславу Миколайовичу – полковнику (посмертно).
Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ
• орден Богдана Хмельницького I ступеня (24.08.2023) — За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі
• орден Богдана Хмельницького II ступеня (23.11.2022) — За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі
• орден Богдана Хмельницького III ступеня (08.08.2022) — За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі
• орден «За мужність» I ступеня (10.06.2022) — За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі
• орден «За мужність» II ступеня (18.05.2022) — За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі
• орден «За мужність» III ступеня (02.05.2022) — За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №830/2024
Про присвоєння почесного найменування 203 навчальній авіаційній бригаді Повітряних Сил Збройних Сил України
З метою відновлення історичних традицій національного війська щодо назв військових частин, зважаючи на зразкове виконання покладених завдань особовим складом 203 навчальної авіаційної бригади Повітряних Сил Збройних Сил України, постановляю:
1. Присвоїти 203 навчальній авіаційній бригаді Повітряних Сил Збройних Сил України почесне найменування “імені Владислава Рикова” та надалі іменувати її – 203 навчальна авіаційна бригада імені Владислава Рикова Повітряних Сил Збройних Сил України.
2. Цей Указ набирає чинності з дня його опублікування.
Президент України В.ЗЕЛЕНСЬКИЙ
5 грудня 2024 року
