Представникам органів влади, місцевого самоврядування, фахівцям усіх рівнів важливо розуміти, як будувати відносини з ветеранською спільнотою, щоб подолати недовіру, усунути передумови конфліктних ситуацій.
Для формування цього розуміння варто впроваджувати етичні кодекси поведінки у відносинах з ветеранською спільнотою. Такі кодекси мають містити принципи та правила поведінки, основи формування відносин, ставлення до своєї роботи, виконання посадових обов’язків.
На цьому наголошують в «Довіднику безбар’єрності», створеному за ініціативою першої леді України Олени Зеленської.
В основу етичного кодексу поведінки у відносинах з ветеранською спільнотою варто закласти:
– Повага до ветеранів/ветеранок, членів їхніх родин. Представник органу влади, місцевого самоврядування у своїх діях, словах, ставленні має виявляти щиру повагу до людини, яка віддала частину себе для захисту Батьківщини. Незалежно від фізичного чи емоційного стану ветерана/ветеранки. Інколи ваша участь і допомога можуть докорінно змінити життя людини, яка до спілкування з вами не бачила можливостей для розв’язання своїх проблем.
– Подякуйте ветерану/ветеранці, якщо це доречно. Без театральних жестів. Через звичайну подяку ви зможете висловити свою повагу і готовність допомогти, це також сприятиме формуванню довіри.
– Максимальна включеність у свою роботу. Необхідно робити все, що належить для забезпечення реалізації прав і законних інтересів ветеранів/ветеранок, членів їхніх родин. Робити це прозоро, відкрито, чесно, повідомляючи про успіхи та проблеми, що виникають під час задоволення запиту на допомогу: «Ваша заява зараз на розгляді в …, там є проблема щодо …, для того щоб розв’язати її, я ось що зробив/зробила …, тому, думаю, все буде гаразд».
– Запровадження елементів ведення випадку у взаємодії з ветераном/ветеранкою. Фіксація всіх важливих комунікаційних нюансів, особливих потреб ветеранів/ветеранок, їхніх сімей для того, щоб давати обґрунтовані відповіді на їхні запити. Підготовка і пропозиція альтернативних варіантів розв’язання проблем.
– Агресія, знервованість неприпустимі. Ви можете отримати дуже сильну реакцію на мінімальне розчарування, прояв недружності тощо. У ветеранів/ветеранок загострене почуття справедливості, несприйняття безладу, порушення порядку. Виникнення конфлікту може викликати потужну реакцію також з боку ветеранської спільноти, адже зв’язки між побратимами/посестрами дуже міцні.
– Врахуйте при спілкуванні з ветераном/ветеранкою те, що їм часто притаманні замкнутість, бажання закритися від оточуючих. Ці люди часто не довіряють тим, хто не пройшов через бойові дії. Найкраще в цьому випадку залучати до спілкування з ними інших ветеранів/ветеранок, зокрема лідерів ветеранського руху в регіонах.
Варто бути готовими при взаємодії з ветеранами/ветеранками до проявів наслідків мінно-вибухових травм головного мозку. Вони можуть проявлятися підвищеною тривожністю, емоційною нестабільністю, гіперзбудливістю, дратівливістю. Є цілий перелік симптомів і наслідків цієї травми, яка змінює нервову систему людини та може бути причиною певних фізичних проявів. Те саме стосується протезування кінцівок — важливо бути готовими до взаємодії з людиною, яка прийняла або досі на шляху прийняття свого нового тіла та нового життя.
Варто знати, як реагувати на різні прояви стресу у людини, інформацію про це можна знайти тут.
У цьому контексті важливо всіляко сприяти роботі ветеранських спільнот, майданчиків на кшталт ветеранських просторів (будинки ветеранів, ветеранські хаби тощо). Це допоможе ветеранам і ветеранкам з реінтеграцією, полегшить їхнє спілкування з представниками влади, місцевого самоврядування. Такі майданчики можуть сприяти напрацюванню спільних рішень для розв’язання ветеранських проблем.
Ветерани/ветеранки звикли чітко виконувати команди, слухатися командирів. Відповідно, можуть мати труднощі з ухваленням рішень. Отже, коли це прийнятно, — дайте чіткі інструкції: що, коли, де, у якій послідовності робити для розв’язання проблеми. Найкраще письмово, у форматі пам’ятки, адже досить частими наслідками участі у бойових діях є труднощі з концентрацією та запам’ятовуванням.
Варто також формувати та використовувати навички ненасильницького спілкування — чесного, шанобливого і співчутливого. Насильницьке спілкування примусове, маніпулятивне і завдає болю, використовує мову, яка викликає страх, сором або провину. Таке спілкування неефективне, оскільки відволікає увагу від з’ясування справжніх потреб і від розв’язання питання. Ненасильницьке спілкування базується на ідеї, що всі ми поділяємо універсальні людські потреби в довірі, безпеці, вдячності тощо.
Ми не застраховані від помилок у спілкуванні з ветераном/ветеранкою. І це цілком нормально — помилятися і просити вибачення, відчути сором і сказати про це. Ти визнаєш свою помилку — і це також зменшує напругу у спілкуванні. Тоді у ветеранів/ветеранок не виникне відчуття, що з ними говорять, як із дітьми, від яких очікують неадекватних реакцій.
Піклуйтеся про себе, не допускайте вигорання — це дуже важливо у роботі з людьми. Не перевтомлюйтеся, дозволяйте собі відпочинок, вчасно зупиняйтеся, щоб відновити енергію, не робіть забагато, а стільки, щоб мати змогу відпочити. Не допускайте недосипання: згідно з дослідженнями, у людей, які сплять менш ніж шість годин на добу, погіршуються моторні навички й знижуються когнітивні здібності. Не переробляйте безкінечно те, що вже зроблено, — доопрацювання можуть значно покращити результат тільки спочатку. Але настає момент, коли ми докладаємо більше зусиль, ніж отримуємо результатів. Спробуйте прийняти таку істину: справа «завершена» у момент, коли обсяг докладених зусиль стає більшим за результат, який вони дають. Відслідковуйте свій стан, щоби вчасно зупинитися та відпочити.