Народився у місті Житомир 08.10.1989. Закінчив гімназію №23. Після вступив до Житомирського державного університету ім. Івана Франка, де здобув спеціальність «Перекладач англійської та німецької мов». Водночас закінчив військову кафедру в Житомирському військовому інституті ім. С.П. Корольова.
Після навчання отримав звання лейтенанта поліції та працював у Національній поліції України на посаді оперуповноваженого відділу карного розшуку Житомирського міського відділу УМВС України. Уже в серпні – вересні 2014 року Максим брав участь у проведенні АТО в Луганській області. В 2015 році, він прийняв рішення підписати контракт з командуванням Оперативного об’єднання Сухопутних військ України «Оперативне командування «Схід».
В цьому ж році він закінчив навчальні курси за профілем «Організація морально-психологічного забезпечення військ», отримав військове звання «молодший лейтенант» та проходив службу на посаді заступника командира інженерно-саперної роти по роботі з особовим складом групи інженерного забезпечення 92-ї окремої механізованої бригади.
Повномасштабну війну Він зустрів на посаді заступника командира 3-ї механізованої роти з морально-психологічного забезпечення 1-го батальйону бригади. Неодноразово брав участь у захисті східних кордонів України під час АТО/ООС. Там, на Донеччині Він зустрів своє кохання, згодом у нього народився син Марк. Сім’я переїхала в місто Чугуїв, де він на той час проживав. Загалом Максим прожив в місті Чугуїв та військовому містечку Башкирівка понад шість років.
«Максим захоплювався футболом та комп’ютерною технікою. Був щирим, життєрадісним. Завжди піклувався про свою маму. Був небайдужим до очолюваного військового підрозділу, адже його побратими стали його другою родиною» – розповідають його друзі, побратими та рідні.
Захоплення футболом Максим не залишив навіть перебуваючи у Збройних Силах України під час АТО/ООС. А тому рядом з нагородами за участь в АТО/ООС, він мав нагороди і за високу майстерність і професіоналізм під час бригадних змагань по міні-футболу.
Обставини смерті: Більша частина воїнів 92-ї окремої механізованої бригади зустріли повномасштабну війну поблизу кордону з росією, тож з перших її хвилин бригада вступила в бій і несла втрати. Серед тих, хто загинув в перший день війни був Максим Михнюк. Саме 24.02.2022 року він разом з побратимами вів нерівний бій з ворогом у районі села Приколотне Вільхуватської сільської громади Куп’янського району Харківської області. Десь саме о 9.00 годині ранку по позиціях підрозділу ворог наніс вогневий удар. Максим загинув героїчно захищаючи рідну землю від окупантів та прикриваючи бойових побратимів. Він отримав чисельні вибухові травми не сумісні з життям, але із-за тривалої військової окупації території, де він загинув, тіло Максима не було евакуйовано і було доставлено лише влітку 2023 року до приміщення моргу в місті Бровари. З того часу тривала клопітка робота по ідентифікації тіла загиблого і лише в вересні 2024 року, через 2 роки і 7 місяців, Герой на щиті повернувся до рідного міста Житомир. Увесь цей час Максим вважався безвісти зниклим.
Поховали Максима 16 вересня 2024 року на кладовищі «Корбутівка» (ділянка № 1, ряд ; 4, сектор № 7а) міста Житомир.
У Максима залишалася мати, яка померла, не дочекавшись сина на рідній Житомирщині. А в місті Чугуїв залишилася цивільна дружина та син Марк, якому на той час не виповнилося навіть два рочки. В Житомирі проживає його батько.
7 травня 2025 року рідним полеглих Героїв України у Житомирі були передані державні нагороди. Нагороду Максима отримав його батько Михнюк Ігор Володимирович.
