Народився 30 вересня 1972 р. в м. Улан-Батор (Монголія) в сім’ї військовослужбовця. Разом з батьками з 1974 року проживав в місті Чугуїв. Навчався в загальноосвітній школі №8 та Клугино-Башкирівській середній школі. Після закінчення школи служив строкову службу, а потім залишився служити на надстроковій службі. В 1995 році закінчив Харківське вище військове училище тилу Національної гвардії України.
Надалі проходив службу у складі 92-ї окремої механізованої бригади на командних посадах. Останнє місце служби – начальник штабу батальйону 92-ї окремої механізованої бригади.
В 2004 році брав участь у миротворчій місії в Іраку.
Сімейний стан:
Батько: Демиденко Леонід Федорович, полковник, помер в 2008 році.
Мати: Демиденко Любов Григорівна, проживає в м. Чугуїв.
Брат: Демиденко Ігор Леонідович, військовий пенсіонер, проживає в м. Чугуїв.
Дружина: Демиденко Інна Анатоліївна, проживає в м. Чугуїв.
Син: Демиденко Максим Вадимович, 1994 р.н., проживає в м. Чугуїв.
Обставини загибелі:
14 вересня 2014 року капітан В. Демиденко разом з капітаном І. Антошиним проводили розвідку прилеглої території в районі міста Щастя (нині Новоайдарського району) Луганської області. Там же потрапили на ворожу мінну засаду – підірвалися на «розтяжці» в лісосмузі. Внаслідок вибуху обидва офіцера загинули на місці.
Місце поховання: с. Клугино-Башкирівка, Чугуївська міська рада, Харківська область.
Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у Києві: секція 4, ряд 5, місце 27.
Указом Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 року, «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).