Олексій Чубукін народився 01.06.1983 в селищі Кочеток. Там же закінчив в 1998 році 9 класів середньої школи і відразу пішов працювати. З 2001 року почав свою трудову діяльність в ВУВГ «Донець» (Виробниче управління водопровідного господарства).
У 2002 році був призваний на строкову службу у Збройні Сили України. Після повернення зі строкової служби продовжив працювати на різних приватних та комунальних підприємствах селища Кочеток, міста Чугуїв та міста Харків.
З 2010 року він знову повернувся в ВУВГ «Донець» і пропрацював там до кінця свого короткого життя. Остання його посада в Комплексі водопідготовки «Донець» – оператор хлораторної установки.
У 2015 році Олексій прямо з підприємства, без звільнення з роботи, був мобілізований і брав участь в АТО понад рік. Службу проходив у складі 16-го окремого піхотного батальйону, який входив до складу 58-ї окремої мотопіхотної бригади. По завершенню служби він повернувся на своє старе місце роботи.
Повномасштабна війна не залишила його осторонь. Не зважаючи на те, що він мав бронь від мобілізації, в червні 2022 року добровільно пішов захищати Батьківщину. Службу проходив у складі 66-ої окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго – на посаді гранатометника механізованого батальйону.
Обставини смерті (складені на підставі офіційної доповіді командира відділення сержанта ГРИЦЮК О.М. своєму командиру)
З 15.08.2022 року вважався зниклим безвісти в районі населеного пункту Мар’їнка Покровського району Донецької області.
19.03.2024 українській стороні було репатрійовано з тимчасово окупованих територій останків тіл 59 бійців, які загинули у зв’язку зі збройною агресією російської федерації проти України. Як стало відомо пізніше, після проведення судової молекулярно-генетичної експертизи в КЗ «Кіровоградське обласне бюро судово-медичної експертизи», серед цих останків загиблих було і тіло Чубукіна Олексія Олексійовича.
На підставі розповіді старшого бойового медика 2-го батальйону 4-ї роти 66-ї ОМБр, який був у групі бійців, що вела бій 15.08.2022 поблизу населеного пункту Новомихайлівка та потрапила вимушено в полон, командир відділення сержант Грицюк О.М. доповів письмово безпосередньому командиру про обставини смерті солдата Чубукіна О.О.:
«Дійсним доповідаю, що 14.08.2022 року поблизу н.п. Новомихайлівка Покровського р-ну Донецької області я, ГРИЦЮК Орест Михайлович, сержант Збройних Сил України, на момент нижче викладених подій старший бойовий медик 2-го батальйону 4-ї роти 66-ї ОМБр А7014, став свідком героїчного вчинку солдата ЧУБУКІНА Олексія Олексійовича.
Солдат ЧУБУКІН О.О. єдиний, хто прибув на підкріплення мого підрозділу, який вів бій з переважаючими силами противника (9 українських військовослужбовців проти 28 загарбників). Група, в якій я перебував, вимушено потрапила в полон внаслідок того, що боєкомплект було вичерпано в бою, трьох було поранено, мене в тому числі. В момент, коли прибув солдат ЧУБУКІН О.О., я та члени моєї групи фактично вже перебували в полоні із зв’язаними руками. Противник поставив умови солдату ЧУБУКІНУ О.О. кинути зброю, встати на коліна та підняти руки, що той виконав, але в останній момент солдат ЧУБУКІН О.О. різким рухом підняв автомат АК-74, встав на ноги та влучним вогнем знищив одного окупанта.
Розуміючи наслідки своїх дій, солдат ЧУБУКІН О.О. все ж таки зробив спробу якщо не звільнити мій підрозділ, що потрапив у полон, то знищити ворога ціною власного життя.
Прошу Вас відзначити солдата ЧУБУКІНА Олексія Олексійовича, який віддав своє життя заради звільнення побратимів з полону та рідної землі від загарбників, державною нагородою Зіркою Героя України посмертно.
Ворог виявив повагу до солдата ЧУБУКІНА О.О. та його вчинку та дозволив мені поховати його на тому самому місці, де і було його вбито, нині та територія тимчасово окупована».
Майже через три роки після загибелі на щиті повернувся на малу батьківщину захисник – Чубукін Олексій Олексійович. 02 липня 2025 року селище Кочеток зустріло живим коридором траурний кортеж полеглого захисника. Відспівування Героя, прощання та поховання Олексія відбулося на селищному кладовищі 02 липня 2025 року. Поховали Олексія поруч з його батьками, які померли, так і не дізнавшись про долю свого сина.
У Олексія залишилися дружина, син 2008 року народження та два рідних брати.