Народився 10.03.1984 в м. Запоріжжя. Закінчив Новобогданівську середню школу Мелітопольського району Запорізької області. В 2002 році закінчив професіонально-технічне училище № 12 у місті Мелітополь за спеціальністю помічник машиніста електровозу. У 2008 році закінчив Сімферопольський технікум залізничного транспорту, здобувши кваліфікацію техніка-електромеханіка. У цивільному житті працював за спеціальністю помічника машиніста електровоза в структурі залізничної служби та монтером колії 3 розряду в структурному підрозділі «Мелітопольська дистанція колії» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». Свій свідомий вибір на користь захисту Батьківщини Віктор зробив у квітні 2016 року, підписавши перший контракт із Збройними Силами України через Мелітопольський ОМВК.
14 травня 2016 року він склав військову присягу на вірність українському народові у 184-му навчальному центрі Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Збройних Сил України. Пройшовши початкову підготовку як курсант, він швидко продемонстрував лідерські якості та вже 10 липня 2016 року отримав звання молодший сержант. Згодом Віктор був переведений до 55-ї окремої артилерійської бригади «Запорізька Січ», де проходив службу на посадах командира гармати та командира відділення. Протягом цього контракту Віктор брав безпосередню участь у бойових діях у зоні проведення АТО/ООС на сході України (має статус учасника бойових дій). Навесні 2019 року, після закінчення терміну контракту, він був звільнений у запас із зарахуванням до оперативного резерву, проте вже в червні того ж року повернувся до армії на новий контракт з 201-м навчальним центром інженерних військ та військ радіаційного, хімічного, біологічного захисту в структурі Командування Сил підтримки Збройних Сил України.
З початком нового етапу запеклих бойових дій Віктор Вікторович без вагань перебував у строю на найвідповідальніших ділянках фронту. З кінця 2023 року він воював у складі десантно-штурмових військ, зокрема у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді на посаді старшого стрільця. Проходячи військову службу у складі десантно-штурмової бригади, він отримав поранення. Після нетривалого лікування Віктор знову повернувся до Збройних Сил України.
Протягом 2024 та першої половини 2025 року його військовий шлях проходив через підрозділи 8-го окремого стрілецького батальйону, 78-ої окремої десантно-штурмової бригади та 199 – го навчального центру Десантно-штурмових військ ЗС України. З 20 липня 2025 року Віктор Вікторович продовжив військову службу у складі 808-ї Дністровської окремої бригади підтримки Сил підтримки Збройних Сил України На цій посаді він проявив себе як досвідчений та надійний молодший командир.
Він очолював інженерно-саперне відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти інженерно-саперного батальйону. Разом зі своїм підрозділом Віктор виконував складні бойові завдання на Сумському напрямку, де сапери під його керівництвом забезпечували дистанційне мінування підступів, стримуючи ворожі сили та захищаючи український кордон.
Обставини смерті:
Роки надважких фізичних та емоційних навантажень виснажили серце захисника. Навесні 2026 року підрозділ Віктора перебував на етапі бойового злагодження в місті Білгород-Дністровський Одеської області. Разом із новим підрозділом вони активно готувалися до виходу на нові бойові завдання. Під час процесу підготовки Віктору раптово стало дуже зле. Його екстрено доставили до Білгород-Дністровської лікарні. Медики до останнього виборювали його життя, проте врятувати військовослужбовця не вдалося. 04 травня 2026 року серце мужнього воїна зупинилося. Віктор Вікторович Андрусов помер від серцевого нападу, до останнього дня свого життя залишаючись вірним військовій присязі, побратимам та українському народові.
Враховуючи те, що мати померлого захисника перебуває в окупації, братом було прийнято рішення поховати Віктора Андрусова в місті Чугуїв. 12.05.2026 поховали захисника з усіма військовими почестями на Алеї пам’яті в м. Чугуїв.
У захисника залишилися мати та брат.