Народився 22 січня 1970 року в місті Артемівськ (Бахмут) у сім’ї шахтаря. Коли Юрію виповнилося три роки, він разом з батьками переїхав у місто Чугуїв, де прожив понад 10 років. У військовому містечку Башкирівка він відвідував дитячий садочок «Веселка». Закінчивши Чугуївську загальноосвітню школу №2, він вступив до будівельного технікуму міста Харків по спеціальності «Архітектура». Протягом 1989-1991 років проходив строкову військову службу в місті Самара. Повернувшись до цивільного життя, працював водієм панелевоза на Харківській автобазі №1. Згодом пробував себе у приватному бізнесі: разом з братом робили корпусні меблі. Довгий час він працював водієм, а потім – механіком автоколони на АТП-16363 – українській компанії, яка надавала послуги з транспортних перевезень. Колеги згадують його як спокійну людину, цікавого співрозмовника.
Дуже добре охарактеризував його брат Сергій, який відмітив, що «Юра роботу свою любив дуже. Віддавав себе всього, був фахівцем у своїй справі. Любив роботу, я думаю, за спілкування з різними людьми, бути потрібним, і подорожі по країні – це своя романтика. Не знаю, що в його роботі було складним. Мабуть, не висипатися в рейсі і в строк зробити доставку вантажу. А машину він готовив до виїзду скрупульозно. Він був задоволений, що зміг працювати в своєму АТП механіком, бути корисним…».
13 квітня 2023 року, коли війна набирала оберти, на сайті підприємства «INTERNATIONAL CARGO DELIVERY» з’явилася стаття «Бажання захищати Україну попри все», в якій дуже чітко окреслені риси характеру Юрія, видно його свідомий вибір йти і захищати Батьківщину: «Ще під час пандемії, коли транспорт в Харкові не функціонував, він їздив на роботу на велосипеді. З Олексіївки на Рогань, це через усе місто. Ми були вражені, що він робив це після онкооперації на оці, коли вже отримав статус людини з інвалідністю. Щодня встигав на роботу вчасно.
Перед початком повномасштабної війни Юрій упав та зламав руку. З 24 лютого 2022 року, з рукою в гіпсі, він тричі ходив до військкомату та просив взяти його до лав захисників. І кожного разу йому відмовляли. Але на четвертий раз він зрізав гіпс самостійно, бо неможливо було добратися до лікарні через обстріли, і знову прийшов до військкомату. І цього разу його прийняли на службу!
Навесні 2022 року він добровільно, через Індустріальний РТЦК та СП міста Харків, став на захист Батьківщини. Його направили служити в 17-й окремий стрілецький батальйон (в/ч А7101) на посаду санітара-радіотелефоніста медичного пункту. Згодом його призначили водієм санітарного авто. Він брав участь у визволенні Харківської області. Влітку 2023 року він перевівся до складу 5-ї окремої штурмової бригади на посаду стрілка-санінструктора. 29 вересня 2023 року бригада отримала почесне найменування «Київська». Влітку та восени 2023 року вона вела бойові дії в районі Бахмута. У 2024 році підрозділи бригади вели оборонні операції на околицях Часового Яру та поблизу населених пунктів Ступочки й Предтечине.
Також в лавах ЗСУ служить його брат Сергій. Вони постійно тримали зв’язок, декілька разів зустрічалися на фронтових дорогах. Про війну Юрій казав небагато: «Ми бережемо молодь. Як можемо. Прошу вас, колеги, працюйте. Нам потрібен міцний тил. Важливо знати, що нас чекають, нам допомагають».
Обставини смерті:
На початку 2024 року ситуація на Краматорському напрямку, а саме в районі населених пунктів Авдіївка, Часів Яр, Слов’янськ, Краматорськ, стала погіршуватися. Ворог, користуючись браком в українських захисників засобів ураження та перевагою у живій силі та техніці, окупував Бахмут, Авдіївку та робив потужні ривки на Часів Яр. У процесі бойових дій активно діяли і медичні підрозділи бригади, які виводили, виносили, вивозили поранених бійців з передових позицій. Вони цілодобово доставляли поранених до умовно безпечних точок – аби якнайшвидше надати допомогу пораненим. Під час таких дій Юрій отримав дві контузії. Остання завершилась тим, що він був терміново доставлений в Дніпровський військовий шпиталь. Лікарі боролися за життя свого колеги, але врятувати йому життя не вдалося. Юрій помер 25.04.2024. Поховали Юрія 29.04.2024 на кладовищі селища Клугино-Башкирівка.
У Юрія залишилися мати та брат, який продовжує захищати Україну.
Юрій Олексійович неодноразово нагороджувався грамотами, подяками, пам’ятними медалями. У березні 2024 року він отримав державну нагороду Нагрудний знак «Ветеран війни».
