Народився 21.12.1968 в селищі Клевань Рівненського району Рівненської області. Там же в 1986 році закінчив середню школу №1. Після закінчення школи навчався в Клеванському професійному училищі та отримав спеціальність газозварювальник та газорізчик.
По закінченню навчання працював понад 20 років за набутою професією на підприємстві селища Клевань, яке було пов’язане з експлуатацією та ремонтом сільгосптехніки: районне об’єднання «Сільгосптехніка», а згодом в ТОВ «Агрореммаш Сервіс».
Як згадують його друзі: «Микола був товариською, чесною, відповідальною та доброю людиною. Він дуже полюбляв рибалку, а тому багато часу присвячував улюбленому заняттю. А ще більше він полюбляв читати. В селищі він був Почесним читачем».
Строкову військову службу проходив у Військово-морських силах. Рівненським РВК був призваний в грудні 1986 року і направлений в 7-й навчальний загін військово-морських сил в місті Севастополь. По його закінченню з квітня 1987 по листопад 1989 року строкову службу проходив у складі прикордонного сторожового надводного корабля типу «Корвет», а згодом на підводному човні. За час проходження строкової служби він був відзначений нагрудними знаками «Гвардія» та «Відмінник ВМФ». Наказом Командуючого Чорноморським флотом №059 від 02.10.1989 йому було вручено жетон «За дальний поход». Строкову військову службу він закінчив спеціалістом 1-го класу.
По закінченню строкової військової служби повернувся у рідне селище, де продовжив працювати. 19 грудня 2022 року був призваний по мобілізації Рівненським РТЦК та СП Рівненської області. Службу проходив у складі мінометної батареї механізованого батальйону 42-ої окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя на посаді старшого навідника міномету мінометного взводу.
За неповних три роки війни Микола пройшов усі гарячі точки Донбасу: 2023 рік – Луганська область, оборонні бої в Кремінському районі Луганської області, наступальні дії у Серебрянському лісництві. Починаючи з осені 2023 року, бригада була переміщена в Донецьку область, на Бахмутський напрямок, де розпочала виконувати бойові завдання на околицях Бахмута, в районі Хромового та Богданівки. У подальшому підрозділи бригади перейшли до оборони на напрямку Часів Яр.
З березня 2024 року бригада отримала нове бойове завдання, яке полягало у відбитті наступальних дій та знищенні ворога на Харківському напрямку, зокрема в населених пунктах Вовчанськ, Липці та Стариця.
Перебуваючи на Вовчанському напрямку, підрозділ, де проходив службу Микола, розмістився в селі Зарожне. Тут він і знайшов своє кохання. Одружився з Любов’ю Василівною. Дружина має двох синів та двох донечок, які, не дивлячись на те, що Микола не їх рідний батько, любили його і поважали. Молодший син дружини Олексій навіть виявив бажання продовжити війну поруч з Миколою, в одному підрозділі. На війні наразі перебуває і старший син дружини.
Під час бойових дій Микола мав три поранення, останнє було смертельне. Перше поранення отримав в оборонних боях на напрямку Часів Яр. Після тривалого лікування спочатку в населеному пункті Близнюки Лозівського району, а потім в місті Карлівка Полтавської області, Микола повернувся в підрозділ і продовжував виконувати бойові завдання. 31.12.2024 (напередодні нового 2025 року) підрозділ повертався з бойових позицій. Ворог атакував їх автомобіль дроном – в результаті Микола отримав друге тяжке поранення і лікувався в Iнституті загальної та невiдкладної хiрургiї iм. В.Т. Зайцева. Підлікувавшись, він знову повернувся в стрій, щоб разом зі своїми побратимами боронити рідну землю.
Обставини смерті:
У жовтні-листопаді 2025 року, діючи в смузі оборони 9-го армійського корпусу Угрупування військ «Схід», підрозділи 42-ї окремої механізованої бригади імені Героя України Валерія Гудзя, із суміжними підрозділами, оперативно застосовували необхідні заходи для знищення противника, який намагався робити постійні спроби штурму. Підрозділ, де проходив службу Микола Бусел, безпосередньо брав участь у захисті села Горіхове Покровського району Донецької області. 12 листопада 2025 року відпрацювавши на бойових позиціях біля населеного пункту Горіхове Покровського району Донецької області, мінометний розрахунок, де проходив службу Микола Бусел, готувався до наступного виходу на бойову позицію. Близько 13.00 ворог атакував місце перебування мінометного розрахунку бойовим дроном-камікадзе. Під час цієї атаки Микола та ще один його побратим отримали вибухові та осколкові травми, несумісні з життям.
21.11.2025 в селі Зарожне Чугуївської міської громади віддали шану та провели в останню путь полеглого воїна. Поховали Миколу Бусел на кладовищі села Зарожне, на малій батьківщині його дружини, поруч із тещою.
У загиблого Героя залишилися дружина, четверо дітей дружини та семеро онуків.
За час виконання бойової задачі за сумлінне виконання службових обов’язків, проявлену мужність та героїзм Микола неодноразово заохочувався нагородами бригади, дві з яких – за знищення танка та легкоброньованої техніки. У грудні 2024 року йому вручено Подяку Харківського міського голови за високий професіоналізм, мужність, відвагу й самовідданість.
