Народилася 01.10.1973 в місті Краматорськ Донецької області. Середню освіту здобула в одній із краматорських шкіл, а згодом закінчила Костянтинівське медичне училище за освітньо-професійною програмою «Акушерська справа».
По закінченню навчання довгий час працювала медичною сестрою в Краматорській міській лікарні №3 у травматологічному відділенні. Вона проживала в місті Краматорськ та виховувала двох синів. Але Олена не могла стояти осторонь ситуації в державі і в 2019 році вона вирішила змінити лікарняні палати та сестринський кабінет на військовий режим, зброю та рятування життів наших військовослужбовців на передовій.
У грудні 2019 року в добровільному порядку вона через Краматорський ОМВК Донецької області була призвана на військову службу за контрактом. Попередньо вона пройшла первинну військову підготовку в 300-му навчальному танковому полку, який є частиною 169-го навчального центру «Десна» в селищі Десна Чернігівської області. По закінченню навчання Олена була направлена для проходження військової служби за контрактом в 54-ту окрему механізовану бригаду імені гетьмана Івана Мазепи спочатку на посаду санітарного інструктора мотопіхотного батальйону, а згодом стала бойовим медиком, а з 2021 року службу проходила на посаді сестри медичної евакуаційного відділення медичної роти 54-ої окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи.
Одного дня, на війні, серед крові, куль та бруду Олена зустріла своє кохання на війні. У лютому 2021 року її шлюб з Володимиром Росколотько, мешканцем міста Чугуїв, було зареєстровано. Вони мріяли про щасливе післявоєнне майбутнє. Володимир часто розповідав своїй коханій за рідний Чугуїв, обіцяв познайомити її з прекрасними чугуївськими краєвидами, але невдовзі почалася повномасштабна війна. Олена зустріла її на посаді медичної сестри медичної роти бригади на рідній Донеччині і з перших її днів вона разом зі своїми колегами-медиками рятувала життя побратимів-військовослужбовців, які евакуювалися з поля бою.
6 років поспіль, спочатку під час бойових дій на сході у межах операції Об’єднаних сил (ООС), коли підрозділи бригади залучалися до оборони Мар’їнського напрямку – району міст Авдіївка, Мар’їнка, Красногорівка та Курахове, а потім під час повномасштабної війни, Олена Філімонова багато разів приходила на допомогу своїм побратимам. Без зайвих слів, без зайвого шуму – просто робила свою справу: зупиняла кровотечі, витягувала з-під обстрілів, тримала руки поранених, коли боляче й страшно. Вона знала, як звучить біль – і як з ним боротися.
Обставини загибелі:
У жовтні 2025 року підрозділи 54-ої окремої механізованої бригади імені гетьмана Івана Мазепи продовжували непохитно боронити незалежність і територіальну цілісність України на Донеччині, безжально знищуючи окупантів. На передньому краю оборони бригади постійно організовується медичне забезпечення. Медичні працівники займаються евакуацією поранених та наданням допомоги безпосередньо на бойових позиціях. 31 жовтня 2025 року Олена Філімонова разом зі своїми трьома колегами виїхали на санітарному автомобілі з міста Слов’янськ (місця дислокації медичної роти) на бойові позиції, щоб змінити своїх колег (проводилася ротація). По маршруту пересування, в районі населеного пункту Стародубівка Краматорського району Донецької області, автомобіль наїхав на міну, що призвело до загибелі трьох та тяжкого поранення одного із медиків, пошкодження транспортного засобу. Олена Філімонова отримала вибухові та осколкові травми, несумісні з життям.
Поховали Олену Філімонову 09.11.2025 з усіма військовими почестями в місті Чугуїв на Алеї пам’яті.
У неї залишилися чоловік, два сини.
За час служби Олена Філімонова неодноразово заохочувалася за особисту мужність, самовідданість та професіоналізм, проявлені під час виконання службових обов’язків. Вона є учасником бойових дій і має державну нагороду «Нагрудний знак «Ветеран війни», крім того, їй вручалися і пам’ятні нагороди. Серед них – Почесна відзнака командира бригади «Хрест 54 ОМБР).