Дорогі мешканці Чугуївської громади!
Сьогодні, 25 вересня 2025 року, ми вшановуємо пам’ять 26 героїв, які п’ять років тому загинули в авіаційній катастрофі поблизу нашого міста. Цей день назавжди залишиться у наших серцях як день скорботи та пам’яті.
25 вересня 2020 року о 20:45 під час планового навчального польоту впав військовий літак Ан-26Ш (борт №76) 203-ї навчальної авіаційної бригади Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. З 27 осіб, що перебували на борту, загинуло 26 людей – майже вся група курсантів та члени екіпажу.
Ці молоді люди прийшли до університету з мрією служити Україні, захищати її небо, оберігати мирний сон своїх співгромадян. Серед загиблих була фактично ціла група курсантів – зовсім ще діти, які мали все життя попереду, плани, мрії, кохання.
Вони навчалися бути захисниками неба України, але доля розпорядилася інакше. Їхній останній політ став вічним…
Кожен із 26 загиблих – це окрема трагедія, окрема сім’я, що втратила найдорожче. Це молоді хлопці, які обрали нелегкий шлях служіння Батьківщині. Серед них були курсанти з різних куточків України, які з’їхалися до Чугуєва, щоб здобути авіаційну освіту та стати військовими льотчиками.
Досвідчені інструктори, які передавали свої знання молодому поколінню, також віддали життя, виконуючи свій професійний обов’язок. Вони готували майбутніх захисників українського неба, навчали курсантів мистецтву польоту та любові до авіації.
Вижив лише один курсант, який став живим свідченням тієї трагедії і нагадуванням про те, як хитке може бути людське життя і як важливо цінувати кожен день.
Сьогодні, коли Україна веде справедливу війну проти російської агресії, пам’ять про загиблих курсантів та інструкторів набуває особливого значення. Ці молоді люди готувалися захищати українське небо, і хоча їм не судилося зробити це особисто, їхня жертва не була марною.
Вони стали частиною великої плеяди героїв, які віддали життя за Україну. Їхня пам’ять надихає нинішніх захисників, які сьогодні боронять наше небо від ворожих ракет та дронів.
Можливо, серед тих, хто сьогодні збиває російські “кинджали” та “калібри”, є однокурсники загиблих, ті, хто навчався поруч з ними і продовжує їхню справу.
П’ять років – це достатньо часу, щоб гостра біль втрати трохи притупилася, але недостатньо, щоб забути. І не треба забувати. Пам’ять про тих, хто загинув, служачи Україні, має жити в наших серцях назавжди.
Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю загиблих…
Особливі слова співчуття та підтримки рідним та близьким загиблих. Ваш біль – це біль усієї України. Ваші сини, чоловіки, брати, друзі назавжди залишилися молодими у нашій пам’яті. Вони не постаріли, не розчарувалися, не зламалися – вони залишилися такими, якими були: молодими, сповненими надій, готовими служити Батьківщині.
Знайте, що ви не самотні у своїй скорботі. Вся Чугуївська громада, вся Україна пам’ятає і скорбить разом з вами.
Вічна пам’ять героям! Вічна слава! Вічного польоту!
