Микола Ткачов народився 08.03.1983 року у селі Бурлацьке Криворізького району Дніпропетровської області. Виріс в сім′ї з мамою та двома старшими сестрами. В 1998 році закінчив середню загальноосвітню школу у селі Веселе, потім одразу пішов працювати – допомагав комбайнерам у жнива, щоб допомогти мамі прогодувати сім’ю. До Кривого Рогу переїхав у 1998 році.
Учасник АТО/ООС. Він не зміг залишатися осторонь від подій, які відбувалися в Україні з 2014 року, а тому з 2015 року вступив на військову службу за контрактом до 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка. Микола добре розбирався у нових БТР Є-4, в усіх машинах, як старих, так і нових. Був такий період в його житті, що він працював таксистом, і коли вступив в 2015 році до лав ЗСУ, його знову доля привела до машин, але більших, міцніших, броньованих, які він залюбки вдосконалював, ремонтував. І коли Микола виїжджав з побратимами на завдання, то з гумором говорив екіпажу: «Таксі подано!»
Ще у школі познайомився з майбутньою дружиною Юлією. Одружились вони у 2019 році. У них є донька Марія. У мирному житті дуже любив проводити час із сім’єю, завжди всюди брав із собою дружину та доньку. Любив розбирати й лагодити машину, допомагав іншим. В 2019 році із дружиною, маленькою донькою та племінником переїхав до міста Чугуїв Харківської області, де і служив у складі 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка.
Під час повномасштабної війни Микола у складі 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка на посаді водія бронетранспортера боронив Харківщину від російських окупантів.
Микола усе життя мріяв про освіту. Протягом 2019-2022 років навчався в Криворізькому центрі професійної освіти металургії та машинобудування. І 23 червня 2022 року, у день загибелі, офіційно отримав диплом і здобув нарешті спеціальність автослюсаря. Однак так і не встиг про це дізнатися.
У захисника залишилися мама, дружина, донька, син і дві нерідні доньки, якими він опікувався. Востаннє сім’я бачила Миколу 14 лютого 2022 року. «Він ніби відчував, що гряне лихо, а тому відправив нас з міста Чугуїв відвідати батьків на Дніпропетровщину», – говорить його дружина Юлія.
Обставини смерті:
Влітку 2022 року бійці 92-ї окремої механізованої бригади вели запеклі оборонні бої на території Харківської області. Підрозділ, де служив Микола Ткачов, виконував бойові завдання в районі селища Малинівка Чугуївського району. В той час ворог щоденно наносив по місту Чугуїв та населених пунктах навколо міста артилерійські та авіаційні удари. 23 червня 2022 року під черговий артилерійський обстріл потрапив і підрозділ, де служив Микола Ткачов. Він, як і декілька його побратимів, отримав осколкові поранення, несумісні з життям.
Миколу Ткачова поховали 28 червня 2022 року на секторі почесних поховань Центрального кладовища м. Кривий Ріг разом з його племінником Русланом Майданником, з яким вони загинули пліч-о-пліч.
Сільська громада села Веселе вшанувала пам’ять Миколи меморіальною дошкою на школі, в якій він навчався з 1 по 9 класи. Микола має 16 нагород. Серед них прижиттєво: «За оборону Авдіївки», «За оборону Щастя», «Учасник АТО» 3шт, «За мужність та героїзм», 2 нагороди «За службу», «За звитягу», «В єдності сила держави», 2 медалі 92 бригади, «Доблесть гідність честь». Указом Президента України від 12.07.2022 №493/2022 Микола Ткачов нагороджений Орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
https://www.youtube.com/watch?v=E0ViCTjXugo – посилання на відео про поховання Миколи Ткачова.
Із спогадів дружини Миколи Ткачова:
«Важко двома реченнями сказати про людину, яка була цілим світом для нас всіх, була моїм життям. Микола був життєрадісним, життєлюбним, добрим, щирим, сміливим, безкорисливим, розумним. Мав внутрішній стрижень, але водночас був вихованим і сором’язливим. Його хобі було допомагати всім і завжди. Дуже харизматичний. Знався на техніці, вмів ремонтувати військову техніку. Золоті руки.»
«Так сталося, що Микола не був на жодному дні народження своєї донечки Марійки, бо ніс службу, а потім війна, горе…і вже й не буде. Тому мені дуже хотілося написати слова від татка до доні….»
Моя дитино! Хоч мене й немає,
Дивлюсь на тебе я з-під білих хмар.
Я знаю, ти мене сьогодні виглядаєш,
Дитя моє! Прийду, прийду…але лиш в снах!
Оберігав тебе, щоб ні сльозинки…
Колінця цілував, як упадеш…
Я цінував з тобою всі хвилинки,
Давав усе, що міг і встиг без краю і без меж.
Ти знай, дитинко, поруч я, з тобою,
Оберігаю сон твій уночі,
Якщо спіткнешся-прилечу стрілою,
Тільки не плач за мною рідна, не кричи!
Триматиму тебе в своїх міцних долонях,
І сильним поглядом вестиму по життю.
Не бійсь в житті нічого, доню, я з тобою!
Я завжди поруч! Будь щаслива!
Твій тато Янгол. Цілую і люблю!
автор Ткачова Юлія