Народився 03 квітня 1989 року в селі Кицівка Чугуївського району, Харківської області. З 1996 по 2000 рік навчався в Кицівській загальноосвітній школі І ступеня, а з п’ятого по дев’ятий клас навчався в Кочетоцькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. В подальшому продовжив навчання в Чугуївському професійно-технічному училищі №53, де отримав спеціальність механізатора широкого профілю. Під час навчання в училищі проживав понад два роки в місті Чугуїв у гуртожитку при училищі.
Трудову діяльність Микола Вікторович розпочав у Печенізькому дорожньому відділі. Був призваний на строкову службу у лави Збройних Сил України. Після закінчення строкової служби повернувся до рідного села і працевлаштувався у фермерське господарство «Печенізьке». Створив родину, в сім’ї народився син. Лаврик Микола Вікторович вирішив продовжити здобувати освіту і вступив на заочне відділення Чугуєво-Бабчанського лісового коледжу, який успішно закінчив, здобувши спеціальність механіка. Самотужки опанував професію зварювальника для втілення власного проєкту – теплиці, в якій родина вирощувала розсаду та овочі.
Був завзятим грибником, а також полюбляв у вільний час, якого завжди бракувало, порадувати сім’ю смачними стравами, бо мав хист до кулінарії (навіть побратими згадують «…приготовані Миколою страви дарували крихітку домашнього тепла у воєнні будні…»).
6 лютого 2024 року Микола Вікторович отримав повістку і вступив до лав Збройних Сил України. В місті Дніпро він проходив військовий вишкіл. Після закінчення військової допідготовки, він був направлений в 125 окремий батальйон Територіальної оборони (в/ч А7291). В батальйоні обіймав посаду машиніста екскаватора 2-го саперного відділення інженерно-саперного взводу.
Обставини загибелі:
23 червня 2024 року в районі селища Ветеринарне Харківського району, Харківської області Микола у складі підрозділу виконував бойове завдання по обладнанню бойових позицій. У цей час ворог наніс артилерійський удар по позиціях, де йшла бойова робота. Микола Вікторович отримав поранення, не сумісні з життям.
Поховали Миколу Вікторовича в селі Кицівка Чугуївського району.
У воїна-захисника залишились дружина Лаврик Олена Анатоліївна, син Лаврик Максим 2013 року народження, мати Чмихало Ольга Миколаївна (проживають в селі Кицівка) та молодший брат Чмихало Олександр Вікторович – військовослужбовець.
Указом Президента України №770/2024 від 18 листопада 2024 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдат Лаврик Микола Вікторович нагороджений орденом «За мужність» III ступеню (посмертно).
Висока відзнака, якою посмертно нагороджено воїна, вручена дружині Олені Анатоліївні та синові Максиму.